У кiмнатi перед телевiзором “КВН” зiбралася уся родина та усi сусiди. Розсiвшись у кiлька рядiв, дивилися “Долю барабанщика”. Коли фiльм скiнчився, серйозна дiвчина з великими бантами з першого ряду невдоволено спитала:

— Мамо, а чом в нас так мало дитячих фiльмiв про ворогiв народу? Хай би було бiльше!

Мати не насмiлилася нi вiдповiсти, анi навiть зiтхнути.

Перед стареньким телевiзором “КВН” сидiв маленький хлопчик i дивився “Чудесницю”. Раптом вiн спитав:

— Мамо, а чому в нас так мало мультикiв про кукурудзу?

Мати сумно зiтхнула.

Перед телевiзором “Електрон” сидiло маленьке дiвча i дивилося “Небесний тихохiд”. Коли фiльм скiнчився, дiвча запитало:

— Мамо, а чому так мало роблять комедiй про вiйну?

Старший брат нерозбiрливо мугикнув, а мати тихо вiдповiла:

— Ти ще маленька i багато чого не знаєш...

Старий телевiзор “Електрон” вкривався пилом на журнальному столику. На канапi лежав хлопчик. До кiмнати увiйшов батько i бадьоро спитавши самого себе:

— Те-ек-с, а що там по телеку? — заходився перемикати канали.

По першiй програмi хтось закликав до єдностi. По другiй говорили про вiдродження нацiональної самосвiдомостi, ментальностi нацiї i менталiтету окремої особистостi. По третiй рекламували новi кольоровi телевiзори “Садко”, якi неможливо вiдшукати у магазинах i без реклами. По четвертiй, яку ледь-ледь вдавалося ловити за допомогою саморобної антени, передавали мiсячної давнини запис екстрасенса, котрий рекомендував для найповнiшого зцiлення усiх болячок прикладати хворi мiсця до блакитних екранiв.

— Овва! — батько був у захватi. — Диви, що дiється!

Син не реагував.

— Будеш дивитися? — не вгамовувався батько.

— Та ну його на фiг! — вiдповiв маленький хлопчик. — От я вчора по вiдаку у Толяна зиряв “Хресного вiтця”! Отама мафiя, хоч каратюг мало, а сексу много, та лучче, чим оте мурло.

Батько просто i вiдверто розгубився.

Телевiзор “Електрон” давно вже згорiв, але й вiдеодвiйка “Funai” теж не працювала. Не тому, що зiпсувалася, а тому, що всi вже передивилися геть усi вiдеокасети не десять разiв i не двадцять, i бойовик “Крутi хлопцi з Айдахо”, i детектив “Руки вгору!”, i фiльм жахiв “Насiння диявола-III”, i навiть порнуха “Гiперяйця” вже всiм остогидли, а чергова серiя латиноамериканського “мила” мала початися десь за пiвтори години.

На канапi лежала дiвчина i дивилася у стелю. Увiйшов батько.

— Ти чого телек не дивишся?

— А що там цiкавого...

— А вiдак?

— Аналогiчно...

— То пiшла б до когось, до подружок там чи до цих твоїх, ну, як їх там...

Батько забув хитромудру назву, що асоцiювалася з делiкатною хворобою.

— Нi...

— I чому ти нiчого не бажаєш?! — обурився батько.

— Не знаю.

— А я хочу знати!..

— А я нi.

Подiбнi вiдповiдi завжди збивали батька з пантелику. Вiн добре розумiв, чому дружина навiть не ризикує заговорити з дочкою. I що це зараз за молодь!

Тож батько вийшов геть, стискаючи скронi та розгублено прошепотiвши: “Отакої! Ну, i куди ж ми так зайдемо?! Невже це... кiнець?..”

Дiвчинка ж подивилася на дверi, що зачинилися за безпорадним “предком”, а коли пересвiдчилася, що папазер i мамазер не будуть бiльше турбувати її, перевернулася долiлиць, видобула з-пiд подушки пошарпаний блокнотик i заходилася дописувати вiрша про вiчнiсть, замкнену у краплину вологи, що спить мiж пелюстками троянди. Про вiчнiсть, що зникає разом з ранковою росою. Адже за пiвтори години почнеться не тiльки “Родина Контрарес”, а також лiтературна студiя. А їй так кортить вчасно закiнчити вiрша i показати його своїм!..