(...Назад)

Лот 3

Жертва

О, яка ж вона чарiвна! Таку можна тiльки кохати - кохати нiжно, пристрастно, палко. Кохати до нестями.

Красунечко моя люба, чи чуєш ти мене, чи розумiєш?..

Але щоб зненацька пiдiйти та раптом наважитися, освiдчитися в коханнi - даруйте, нi! Так не можна.

Та й навiщо?! Раптом вiн дiстане вiдкоша... Що тодi станеться? Звiсно, вiд одного розбитого серця свiт не загине. Свiт iснуватиме i надалi, але... iснуватиме вже без нього. Адже кохання не тiльки втамовує найжагучiшу спрагу - спрагу почуттiв. Якщо поводитися з ним необережно, кохання здатне вбити.

Кохання - то насолода, жива вода з Джерела Вiчностi.

Кохання - це гiркота, суцiльна прикрiсть, найжорстокiша в свiтi отрута.

Лови кохання, лови - не впiймаєш цього чарiвного метелика...

Стережися кохання, стережися - не втечеш вiд цього жорстокого безжального хижака...

Вiд найприємнiшої в свiтi приємностi...

Вiд найнебезпечнiшої в свiтi небезпеки...

Не втечеш, не втечеш. Не втечеш...

Поглине...

Проглине...

Краще вбити кохання разом iз коханою! Власноруч!

Вiдчай стискає горло, душить сталевою удавкою. Нема чим дихати. Несила терпiти... Пустiть! Пустiть! Не можу...

I цiєї митi з'являється Той-Хто-Добре-Замаскований. Великий. Непохитний. Весь чорний, з голови до п'ят. З дивними якимись очима. Цiкаво, що вiн таке є? Що за ними ховається?..

- Ви занадто багато замислюєтеся над життям, а тим паче - забагато розмiрковуєте, мiй любий, - каже Той-Хто-Добре-Замаскований, всмiхаючись тонкими й блiдими, мов два солiтера, губами. - Життя того не варте, берiть його за паличку й їжте, мов морозиво. Берiть вiд нього, а не вiддавайте йому! Навiщо вам цi складнощi? Вiд них бувають самi душевнi муки - навiщо ж потерпати? Ось папiр, берiть i пишiть донос.

Що-о-о?.. Навiщо?! I головне - чому...

- А тому, мiй любий, що слово вбиває надiйнiше за кулю. Хочете вбити кохання - стрiляйте словом.

Великий Переполох огортає його, розслабляє волю. Губи-солiтери заповзають крiзь очi всередину й жеруть душу. Не в змозi бiльш терпiти, вiн покiрно пише пiд диктовку солiтерiв: моя кохана, моя душа - то є ворог народу. За грати душу!

I тiльки передавши папiрець Тому-Хто-Добре-Замаскований, вiн розумiє, що саме написав.

Так це ж... так це ж вiн клевеще на себе!

Нi, нi! Зачекайте, вiн зовсiм не те мав на увазi!!!

Пiзно. На превеликий жаль, вже запiзно. Двоє конвойних хапають його, витрясають з тiла душу.

Не замислюючись, розподiляють: спорожнiле тiло - у вогонь, душу - за грати. Туди, де скрегiт зубiв i вiчна пiтьма, де жорстокiсть i знущання, де скорбота i плач.

Тiло корчиться у вогнi, чорнiє i згоряє, а душа...

Так хочеться врятуватися, втекти вiд катiв!

А вони не дають врятуватися. Їм що? Їм весело, їм подобається знущатися з того, хто немiчний, хто колись оступився. Їм вiд цього - лише радiсть.

На волю, подалi вiд цих недолюдкiв! На волю! На волю!

Не мо-о-о-ожу-у-у-у-у!!!

* * *

Боря здригнувся, розплющив очi, розгублено подивився довкола.

Але все було, як зазвичай бувало на їхньому маленькому знiмальному майданчику. Тобто, абсолютно нiяк. На вкритому зiм'ятим простирадлом широкому лiжку сидiла майже гола Лєра, в самiй тiльки бiлiй фатi нареченої i однiй мереживнiй панчосi з пiдв'язкою. Замрiяно завiвши очi до стелi, вона картинно всмiхалася i тикала просто в обличчя недбало одягненому Витьковi майже поржнiй келих. В свою чергу цей вiслючий довбак (iншого слова не пiдiбрати!) удавав, що палко обiймає наречену, вiдсторонившися вiд акторки на цнотливу "пiонерську" вiдстань. Зате Колян вiдверто вирячився на дбайливо поголену Лєрину пуцьку i зовсiм не слiдкував за тим, щоби її келих був наповнений шампанським. Та й не шампанським вже зовсiм, бо воно давно вже видихнулося, жодної бульбашки газу немає. А йолоп Сашище, в кремезних ручищах котрого камера здавалася просто iграшковою, справно знiмав усе це неподобство.

- Камера - стоп!!! - гнiвно ревонув Боря, пiдстрибнувши на жорсткому стiльцi. - Чи бракованi кадри ти з власної кишенi оплачуватимеш?!

Усе в "сонному датському королiвствi" моментально змiнилося. Сашище сiпнувся так, що мало не зламав камеру. Витько з переляку вхопив Лєру за сiдницю, а у вiдповiдь дiстав лункого ляпаса. Одразу ж Лєра мило зашарiлася i з приємнiстю позирнула на режисера. На довершення Колян занадто нахилив пляшку i вихлюпнув на пiдлогу та й просто на постiль бiльшу частину рiдини, що донедавна була шампанським.

- Так. годi з мене. Перерва - двадцять хвилин, - оголосив Боря, хоча напевне вже знав: менш нiж сорок не вистачить. А то й годину...

Та нема в нього зайвої години! Немає!!!

Е-ет, байдуже. Все одно з клятою зйомкою нiчого не виходить. Зв'язався на свою голову з цими сисунцями - от тепер жери лайно повною ложкою.

- Борю... - як завжди у подiбних випадках, Сашище вiдверто розгубився. Та режисер лише недбало кинув через плече:

- Потiм.

Перш нiж вийти зi "знiмального майданчика", Боря встиг помiтити, як Лєра пiдняла з пiдлоги шовковий бежевий халатик i почала вдягатися. Режисер розсердився, гримнув:

- Лєра, а ну давай менi працюй! Диви-но...

Дiвчина тiльки знизала гарненькими плечиками, запахуючи поли халатика.

- Як же менi працювати, цiкаво?

Боря дивився на неї з ненавистю.

- Цiлуватися взасос iз стiнкою, чи що? Зробити "танець живота" перед дзеркалом?

- Як хочеш! - Боря остаточно розсердився i плюнув на пiдлогу.

- Зараз почну...

Колян облизнувся, мов кiт бiля повнiсiнької молочної кринки. Боря лише зiтхнув.

- Мене не турбувати! Двадцять хвилин, - нагадав суворо, прожогом вилетiв геть, пробiг крiзь кухню, вдерся до меншої кiмнати, що правила i за гримерну, i за костюмерну, i за куточок вiдпочинку, з розбiгу впав на канапу. Тут, у цiй найманiй квартирi вiн жив п'ятий день. За переконанням естета, "вживався в мiсце дiї". Вiдтак перший його "справжнiй" фiльм мав стати найкращим шедевром радянського андеграунда.

Та не ставав же! Замiсть естетичного твору неформального кiнематографа виходила низькопробна заяложена вульгарщина - от що знiмав зараз Сашище! А все чому? Тому, що Боря заснув на "знiмальному майданчику". Головна дiйова особа - режисер - i заснув! Якщо недолугий солдат засинає в траншеї перед атакою, його або вб'ють вороги, або пiсля бою стратять свої ж. Як зрадника. Зрадити мистецтво? Неможливо, неможливо! Навпаки, мистецтво вимагає жертовностi. I жертва буде принесена. Будь-що...

Власне, що там йому наснилося? Якась нiсенiтниця. Якби вона ще допомогла у справi, а так... тiльки заважає. Вiдволiкає вiд сутi.

Хоча... чому вiдволiкає? Вбити кохання? Добра iдея! Вбити кохання - оце i є жертва. Справжня жертва справжнього митця...

Пролежавши спокiйно пару хвилин, Боря вiдчув, що вiд застiйного кислого повiтря кiмнати його невдовзi знудить. Тодi намацав на тумбочцi, що стояла поруч з лiжком, зiм'яту пачку "Прими" та сiрники. Витягнувши нервово тремтячими пальцями цигарку, закурив. Тiльки-но легенi сповнилися гiркуватим димом, стало значно легше дихати. Настрiй теж полiпшився, але тiльки трiшечки.

Попiл падав брудно-сiрим снiгом на жовту поверхню простирадла, на кiнчику цигарки тлiла червоненька квiточка. Змiївся сивий димок. Кажуть, у лiжку не можна палити: небезпечно.

Трясцi його матерi! На фiг цi загальноприйнятi дурницi! Ну їх! Якщо брати до уваги отакi забобони, одразу стає зрозумiлим, що всi ми- в'язнi сумлiння. Ми замкненi в однiй камерi разом з цiєю безжальною гризотою, що шматує нас живцем. Вбити совiсть - i на волю! Якщо ти неспроможний побороти комплекси у власнiй душi, не зможеш працювати розкуто, у справжнiй вiльнiй манерi вiльного митця. Власне, саме це й вiдбувається з Витьком i Лєрою. Просто треба викинути весь мотлох, що заважає, а якщо потрiбно - зрiктися власного ego...

Втекти вiд себе? Зрiктися ego? Господи, якi дурницi! Вiд себе не втечеш, власноруч побудована iз брил снiв та привидiв минулого в'язниця так просто не вiдпустить.

Боря брутально лайнувся, розчавив недопалок просто об тумбочку, недбало струсив попiл на обшарпаний паркет, почапав до ванної, на ходу здираючи рубашку. Не ввiмкнувши свiтла, вiдкрив холодну воду i довго обливав голову. Потiм присiв на холодний бiлий край ванни, прислухаючись в дрiботiння води, що била в емальовану поверхню.

Клятi сни... Ч-чорт! А ще подейкують, що людина є господарем i будiвничим власної долi, що спадковiсть у життi не має жодного значення. Дурень той, хто це каже, хай йому цур! Все має значення. Для Борi ж - особливе. Недарма оцей сон причепився до душi колючим реп'яхом... Нi, кажiть що завгодно, а спадковiсть має у життi велике значення. Особливо - з боку матерi.

Недарма все це, недарма! От i має клопiт.

Рiч у тiм, що Боря люто ненавидiв свою матiр, котра була (соромно зiзнаватися в такому навiть собi!) злодюжкою. Не видатною, нi. Звичайною пересiчною особою з темного кримiнального свiту, так собi, нi те, нi се. Про таких кажуть: сiра мишка. Проте й сiрому мишенятку теж треба якось жити, свої зернятка та цукриння гризти. Чим саме вона промишляла, Боря точно не знав. Та й нiколи не намагався довiдатися, якщо чесно. Знав лише, що матiр звали Кривою Манькою - цього йому вистачало.

Взагалi iсторiя його життя складалася якось незвичайно. Вiд самого початку. По-перше, батьки. Ну, мати, ота Крива Манька... Кгм-м-м... Але ж iз батьком було ще незрозумiлiше. Судячи за куцими розповiдями тiтки Женi, мати завагiтнiла у в'язницi. Боря не дуже-то уявляв, як таке могло статися, адже навколо там - самi жiнки-охоронницi. Але тiтка Женя так казала, отже, залишалося вiрити. Матiр дiзналася, що вагiтна, вже в колонiї. "На зонi", так би мовити. Там Боря й народився, у таборному шпиталi. А десь за пiвроку злодюжку вiдпустили: амнiстiя була якась, дякувати "дiдусевi Хрущову". Проте Крива Манька на волi не затрималася. Пiдкинувши немовля двоюрiднiй сестрi Женi, бездiтнiй одиначцi, знов вдалася до крадiжок.

Її вдруге заарештували, вдруге засадили. Цього разу Крива Манька вже не побачила волi: щось зле сталося з нею у в'язницi. Що саме - Боря так нiколи й не дiзнався, бо був тодi ще замалим. Знов-таки, про це вiн навiть не хотiв нiчого нi знати, анi просто почути. Тiтка Женя всиновила племiнничка, i Боря тривалий час вважав її своєю справжньою матусею. А свою непутящу матiр не пам'ятав зовсiм. Правду ж йому розповiли "добрi дворовi бабусi" десь рокiв у дев'ять. Вiдтодi Боря й зненавидiв всiх: злодюжку Маньку - за те, що на свiт народила, невiдомого батька - за те, що дозволив собi розважатися з якоюсь кривою стервою, добру тiтку Женю - за те, що брехала. Саме життя вiдтодi стало йому немилим.

Як завжди при згадцi про свiй "головний бiль", Боря тiпнувся вiд огиди. Вiн повiльно вiдвiв зiгнуту в лiктi руку назад i рiзко вдарив кулаком у стiнку. Кiстки пальцiв заскнiл. Вiн кахикнув i знов пiдставив тiм'я пiд воду. Тепер рiдина, що хоч трохи нагрiлася в трубi, стекла. Потiк став майже льодяним.

Добре, оце вже зовсiм добре!

I якщо подумати, не все в цьому паскудному життi складалося так вже погано. Подеколи Борi щастило - хоча, чесно кажучи, не завадило б мати цього щастя побiльше. Це стосувалося не тiльки тiтки Женi, яка вiддавала названому синочку все невитрачене тепло одинокої душi. Вчителька лiтератури у старших класах, яка на громадських засадах керувала шкiльним драмгуртком, помiтила в нього явний талант до лицедiйства i допомогла зорiєнтуватися у життi.

"Тобi, Борисе, єдина дорога - до Щукiнського училища", - пiднесено напророкувала вчителька, коли у шкiльному спектаклi вiн зiграв Чацького, першу свою любительську роль. Так i сказала, вiд захвату притиснувши до грудей кулак iз затиснутою мереживною хустиночкою, мокрою вiд слiз.

Щоправда, до Москви Боря не поїхав - надвисокий конкурс вiдлякав. Вирiшив, що провiнцiйного iнституту культури з нього досить. I справдi - цього вистачило. Тепер вiн дипломований дiяч мистецтв, молодий режисер, який може собi дозволити забути попереднє незграбне життя, сповнене ненависної брехнi! Якби тiльки його не мучили сни, не дошкуляли перiодичнi згадки про непутящу матiр... Хтось iз стороннiх дiзнається - сором, та й годi! Либонь, тодi вiд Борi вiдстороняться всi бiльш-менш поряднi люди.

Все ж як добре, що твої сни нiхто не здатен бачити, крiм тебе самого!

Боря закрутив кран, втерся великим рушником. Вийшовши на кухню, зазирнув в безнадiйну порожнечу старенького холодильника, звiдки на нього iз зацiкавленiстю позирнули у вiдповiдь двi всюдисущi хатнi тварюки - коричневi таргани. Дмухнувши на них, щоб мерщiй вшивалися, режисер недовiрливо оглянув схожий на брусок парафiну засохлий сир, про який зовсiм забув, але вирiшив вiддати перевагу бляшанцi морської капусти. Зачинивши холодильник, знайшов у буфетi цибулю, напiвчерству хлiбину i все це з'їв, запивши рештками вчорашнього чаю.

Невже паскуднi думки переслiдуватимуть його все життя, чорт забирай?! Та ну їх, з рештою, до бiса! Кiнець кiнцем, сьогоднi занадто вiдповiдальний день, щоб розводити нюнi. Треба якнайшвидше закiнчувати тяганину з фiльмом. Подiбнi "вправи" можуть вилiзти боком, отодi стане по-справжньому кепсько.

Отже, сьогоднi - або нiколи...

Нiяких "нiколи"!!! Агов, Борисе, отямся! Що це ти вигадав?! Якщо "нiколи", то доведеться повертати замовниковi аванс. Але аванс вже бiльш нiж наполовину розiйшовся туди-сюди: потроху заплачено всiм учасникам картини, за квартиру, за "студiю", за п'яте, десяте й п'ятдесяте...

Нi, вiн вже нiзащо не поверне усiєї суми. Тож залишається єдине - сьогоднi.

Але ж як бути з Витьком i Лєрою? Ну, не можуть вони зiграти шлюбну нiч! Не можуть, i край. Таланту в Лєри не вистачає. Замiсть палкої пристрастi i нестримного вирування почуттiв, замiсть жаги полум'яного кохання, замiсть нестямного кружiння над вогнем свiчки двох вiдчайдушних метеликiв - слинява романтика в очах, непевна напiвпосмiшка.

Хоча якщо чесно - тут є i його прорахунок. Аби залишити якнайбiльше грошей для себе, Боря вирiшив заощадити на акторах. Окрiм нього, з-помiж iнших учасникiв андеграундних зйомок тiльки першокурсницю естрадно-циркового училища Лєру можна було вважати професiоналкою, та й те наполовину. Витько працював на мiсцевому заводику помiчником електрика. Вiн з дитинства мрiяв знiматися в кiно i от нарештi спробував. Боря розраховував, що на тлi його природної незграбностi героїня Лєри виглядатиме особливо виразно. Але все вийшло навпаки: Витько закомплексував, тому тiльки заважав дiвчинi зосередитися на ролi, увiйти в образ. Вiдтак в них виходило бозна що, тiльки не живе втiлення справдi непоганого задуму. А розслаблятися зараз нiяк неможна, треба працювати, працювати i ще раз працювати! Рятувати картину.

Напруги в них не вистачає, напруги! Мiльйони вольт, мiльярди кiловат потрiбнi, а не жалюгiдне кривляння перед камерою! Все картинно-еротичне, що можна було вiдзняти, Сашище вiдзнiмав, всi цi екраннi кiнометафори виглядали дуже гарно i красиво. Все це потiм змонтується в єдине цiле, Боря вже домовився з друзями на студiї про монтаж. Лишилося вiдзнiмати тiльки найвiдвертiшу сцену у спальнi. На нiй все спинилося - але без неї руйнувався весь задум! Без неї не буде нiякого фiльму.

А те, що назнiмав Сашище, доки Боря дрiмав - це просто посмiховисько. Тьху на них на всiх! На пролетаря Витька, на здорованя-оператора, який, власне, i вiдшукав його на Борине прохання, на помiчника Коляна, ще одного мiсцевого пролетаря, що понад усе прагнув зануритися в свiт кiно... Особливе ж тьху - на цю дурепу.

Не так, не так все це ввижалося Борi. Не так i не те. Хоча й з Лєрою у головнiй ролi. На центральнiй позицiї, так би мовити.

Можливо.

Та нi, дурницi! Все тут до ладу, все гаразд. Окрiм єдиного...

"Я кохаю тебе, Борю. Ти мусиш знати, що я погоджуюся на це лише задля тебе".

Бiдолашний режисер поморщився. Ну, кохає - ну i що з того? Невже якщо вони пару разiв переспали, це вже означає кохання?

"Порутчику Ржевський!" - "Мадмуазель! Хiба ж ми знайомi?" - "Що ви таке кажете, порутчику?! Мi ж тiльки вчора провели бiльше трьох години у лiжку..." - "А хiба лiжко - привiд для знайомства?!"

Так i в нього з Лєрою: переспали, i все. Перепхнулися. Якщо чесно, це справжнiй собi робочий контакт. "Дiловий трах" режисера з акторкою. Вiн же мусить знати, наскiльки палко вона кохається, наскiльки пристрасно виглядатиме її героїня на екранi...

До чого ж тут освiдчення в коханнi? Божевiльна дурепа, що ти собi нафантазувала!..

Боря втер руки подолом недбало зiжмаканої рубахи, що валялася на обшарпаному табутерi. Придивився до долоней - ну, руки як руки. Звичайнiсiнькi. I сам вiн весь такий же звичайний, пересiчний.

Хоча нi, руки в нього якраз незвичайнi. Нещодавно, лише два тижнi тому вони тримали задаток за фiльм - великий пакунок сизих "чвертакiв". I це було ще однiєю величезною вдачею його життя. Безумовно, справжнє кiно зараз можна знiмати лише в андеграундi. А тут ще за зйомки зовсiм непогано платять! I як пройде все "на ура" - грошей стане удвiчi бiльше. А з грiшми... Так, от iз ними вiн вже розвернеться! Стане на ноги, не залежатиме нi вiд кого...

Еге ж, стане! З Лєрою i компанiєю iнших невмiлих любителiв - якраз! Готуйся, дурненьке пташеня, роззявляй дзьобика, проси в батькiв смачного черв'ячка.

А непоганий шанс для нього. Справдi великий шанс. Заробиш грошей - буде добре. I не тiльки йому, а й усiм цим дурням, якi лiнуються зiграти кохання як слiд. Зобразити таку шлюбну нiч, щоб в усiх, хто потiм дивитиметься замовлений фiльм!.. Коротше, щоб всi вони нi про що iнше й гадки не мали, окрiм любощiв. Отак треба грати. А вони - слиньки, справжнiсiнькi слиньки. Кепсько! Кепсько, що пропав такий задум. I стiльки вже зроблено, такi iдеї, такi кадри!..

Нi, не можна отак просто взяти i здатися. Потонути, покiрно склавши ручки. Це найлегший варiант - але ж це не вихiд! Вихiд зi скрутного становища сам по собi мусить бути. Вихiд простий i очевидний - але настiльки простий i настiльки очевидний, що його дуже важко розгледiти. Та Боря зможе! Вiн обов'язково знайде рiшення, змусить цих нероб працювати на "майданчику" так, щоб все виглядало натурально. Щоб все було, як насправдi...

Як насправдi?! А чому, справдi - як?!

Боря зазирнув у порожню чашку, не побачивши там нiчого, окрiм чорних чаїнок, поставив її на мiсце. Походив туди-сюди. Дуже хотiлося закурити, та "Прима" лишилася в кiмнатi. Нiчого, обiйдемося без "мiзкового допiнгу"...

Але ж це буде не акторська гра перед камерою, а натуральний непiдробний статевий акт, який наше пуританське суспiльство беззастережно засуджує! Якщо Лєра звернеться до суду з позовом про згвалтування...

Дурницi, не звернеться. Оскiльки iснує стаття не тiльки за згвалтування, а також - за виробництво i збут порнографiчної продукцiї. Але в такому разi з жертви чоловiчих зазiхань Лєра перетворюється на спiвучасницю колективного злочину. А за такої умови краще мовчати.

I загалом, це зовсiм не згвалтування. Це - жертва.

Так, мистецтво вимагає жертви. Витько i Лєра не повиннi грати, зображуючи шлюбну нiч - вони повиннi зробити все по-справжньому. Виховання не дозволяє? Комплекси? То не берiться за невдячну роботу! То вже, як кажуть, хто на що вчився. Вчиться Лєра на акторку - будь ласка! Мрiє Витько про кiно - прошу пана до канапи! Кохайтеся перед камерою, голубки, якщо цього вимагає роль. Кохайтеся, а не клейте дурня.

Отже, хто хоче отримати грошi за цю маленьку пiдпiльну роботу, хто хоче пити шампанське - той не мусить пручатися i скаржитися на важку долю. I край! "Я кохаю тебе, Борю..." Що ж, буде тобi кохання, жорстоке i полум'яне!

Але ж... є ще те саме "але"! Там, на "знiмальному майданчику" лишилася справжня, а не удавано-бестiлесна Лєра зi справжнiми почуттями. I змусити по-справжньому вiддатися перед камерою Витьковi потрiбно не удавану Лєру, а справжню. А це трохи складнiше, нiж здається на перший погляд.

"Я кохаю тебе, Борю. I роблю все це лише задля тебе".

Лєра втрiскалася в нього по самiсiнькi вуха, це точно. Здається, саме про таких дiвчат невiдомий вуличний поет склав вульгарну пiсеньку:

...I так вона закохана була,

Що гола перед хлопцем роздяглась,

Дозволила себе на фото зняти.

А фотографiя пiшла собi гуляти,

I всi казали: "Йо-ма-на!

Яка ж ця дiвчина дурна!"

Почути освiдчення в коханнi вiд такої чарiвної юначки, як Лєра... бо вона насправдi чарiвна...

Втiм, все це дурницi. Високi почуття i таке iнше. Насправдi кохання - то добре замаскованi iнстинкти. Все iнше вигадали люди, аби прикрасити прикру дiйснiсть. Якби це було не так, якби кохання iснувало саме собою i для себе, а не як красиве прикриття брудних статевих стосункiв, Боря не отримав би заказ на нинiшню пiдпiльну кiнострiчку. Ще б пак! Адже кохання - це щось чисте, святе. Святу чистоту нiхто не стане знiмати озах на кiноплiвкукрупним планом в рiзних п.

Отже, кохання не iснує. Є лише звiряча хiть, все iнше - пусте. Тож Лєрi не потрiбно вводити в оману i себе, i його! Вставай i вiдпрацьовуй аванс перед камерою, як лялечка! I годi базiкати про високi почуття.

Саме цiєї митi свiдомiсть, намагаючиась захиститися, висмикнула з небуття фрагмент сну, що привидився Борi на "майданчику":

Кохання не тiльки втамовує найжагучiшу спрагу - спрагу почуттiв. Якщо поводитися з ним необережно, кохання здатне вбити.

Кохання - це гiркота, суцiльна прикрiсть, найжорстокiша в свiтi отрута.

Лови кохання, лови - не впiймаєш цього чарiвного метелика...

Стережися кохання, стережися - не втечеш вiд цього жорстокого безжального хижака...

Не втечеш вiд найнебезпечнiшої в свiтi небезпеки...

Не втечеш, не втечеш...

Воно поглине...

Проглине...

Краще вбити кохання разом iз коханою! Власноруч!

Так, вбити. Дякую тобi...

Боря здригнувся. Цiкаво, кому вiн зiбрається дякувати?! Боговi? Дiдьковi? Долi, чорт забирай?! Все це - жалюгiднi вигадки для недоумкуватих йолопiв, дитяче белькотiння. А потрiбно єдине - й справдi стати господарем своєї долi. В цьому є рацiя.

Таким чином, людина з її звiрячою сутнiстю - оце i є єдина в свiтi реальнiсть, все iнше - омана. I годi вагатися! Вiн тут вже пiвгодини копирсається у помийницi власної душi, а це - неприпустимо велика витрата часу.

Вперед, тiльки вперед! Анi кроку назад!

Сповнений рiшучостi Боря пiдiйшов до столу, легко пiдхопив брудну чашку, ще раз зазирнув в неї, всмiхнувся. Далi пiдiйшов до мийницi, пiдняв чашку якнайвище й розiмкнув пальцi. Чашка впала i жалiбно дзеленькнувши, розлетiлася на друзки.

Отак просто все робиться. Р-раз - i кляц! Дзинь-бом! Нiяких дурниць, все вщент. Годi вагатися.

Навiть не пiдiбравши друзки, Боря рушив на "знiмальний майданчик". Ясна рiч, тут панували цiлковите безладдя i повна анархiя. Сашище зачохлив камеру, вважаючи, що на сьогоднi робота закiнчена, присiв на розiбране лiжко разом з iншими хлопцями. I всi вони (такi паскудники!) вже встигли не тiльки видудлити рештки шампанського з "робочої" пляшки, але й вiдкоркувати запасну.

Сучi вилупки! Якщо вип'ють i це, з чим знiматимуться? Про зйомки Колян зовсiм не думав. Нiкудишнiй з нього асистент режисера! Колiнкою б його пiд зад за таке ставлення до роботи! А й справдi - навiщо Борi такi помiчники, якi тiльки витрiщують баньки на гарненьких акторок, а про реквiзит зовсiм не дбають. Теж менi помiчник, трясцi його матерi! Нiякий вiн не асистент, вiн молодий огир, от вiн хто...

Боря так i остовпiв. Ну, точно! Додатково розпалений теплим шампанським, Колян так i уп'явся в Лєру. Коли на "майданчику" з'явився режисер, Сашище i Витько одразу припинили базiкати. Черговий анекдот лишився недосказаним, смiх - недосмiяним. Лєра привiтно кивнула, непомiтним рухом пiдправила волосся. Зате ассистент режисера не помiтив появи Борi. Вiн мовби прикипiв поглядом до стрункої фiгурки головної героїнi маленької пiдпiльної кiнокартини, до молодого пружного тiла, загорнутого лише у шовковий бежевий халатик. Халатик на голе дiвоче тiло - це так сексуально...

Ага-а-а! Отаким-то чином, Борисе, досягається бажана мета. В разi чого - до дiдька лисого нездару Витька, а що ж до Лєри... так, вiн знайде на неї управу! Бiльш того - вже знайшов.

Анекдотики розповiдаєте? Шампанське дудлите? Давайте, давайте! Буде вам зараз палка пристрасть першої шлюбної ночi, буде шалений поклик плотi, люта хiть i вирування пристрастей - все буде! Я вам!..

- Лєра, чом не працюєш? - Боря вирiшив почати саме з юначки, щоб життя нiкому не здавалося медовим коржиком з маслом.

- А що я маю робити? - вiдверто здивувалася Лєра.

- Як це що робити?! Я ж наказав - репетирувати!

- То я все-таки мала сама з собою лягти в лiжко? Так, я тут дiйсно трохи полежала. Добре вiдпочила, дякую.

Витько i Сашище дружно гигикнули.

- Вiдпочила? Це добре. Зараз ти в мене попрацюєш.

Колян нарештi вiдiрвав погляд вiд Лєри i тепер приходив до тями. Але по всьому було видно, що вiн i досi напружений. Дiвчина всмiхнулася, але цього разу якось не дуже впевнено. Нiчого, нiчого, смiйтеся, зараз я вам...

- Всi по мiсцях, - Боря почав вiддавати накази хрипким шепiтком, що означало в нього найвищий ступiнь збудження, - а ну, мерщiй. Кому сказано?..

Це вже стосувалося Лєри, яка вирiшила, що можна не баритися, а краще замiсть того пiдправити макiяж.

- Та йду вже, йду, - вона одразу вiдклала на полицю шафи люстерко й косметику i пiшла до лiжка, на ходу скидаючи хлатик. Сашище спокiйно готував камеру. Колян без особливої надiї зазирав в останню пляшку.

- Ти забув там щось, або як? - поцiкавився Боря з уїдливою iронiєю. Колян зиркнув на нього невдоволено i винувато водночас.

- Не забув. Вiн просто жалкує, - пожартував Витько.

- Що ж, обiйдемося й тим, що лишилося, - вирiшив Боря.

- Як це? Стривай, стривай, так не можна, - Витько погрозив йому пальцем. - Далi в сценарiї чiтко сказано: молодята розпивають келих шампанського, пiсля якого потроху починають цiлуватися, спочатку обережно, потiм все пристраснiше й пристраснiше...

- Де моя фата? Хто бачив фату? - спитала Лєра.

- До дiдька той сценарiй, - впевнено вiдрубав режисер, - i до дiдька фату, ти її вже скинула та давно загубила.

- Як це до дiдька? Як - до дiдька? Чому? - здивувалися всi.

- Ти що - несповна розуму, чи як?

- Сценарiй належить замовниковi.

- Це його iдея, розумiєш?

- Його iдея, яку вiн вважає генiальною!

- I за яку платить грошi.

- А хто платить грошi, той замовляє музику, не забувай, Борю...

Нарештi йому все це набридло.

- Так. Всi висловилися? - спитав вiн.

Мовчання.

- Бiльше нi в кого немає якихось свiжих оригiнальних iдей? - на "свiжих" i "оригiнальних" Боря зробив особливий наголос. Всi знов промовчали.

- Тодi послухайте мене. Клiєнт чого бажає?.. - Боря почекав трохи, чи хтось iз них не вякне чогось непутящого, i вiдповiв сам собi: - Клiєнт чекає вiд нашого кiно емоцiй. Такого накалу пристрастi, як в "Єсенiї", тiльки iншого спрямування. Зрозумiло?

- Так. Але...

Зневажливий погляд режисера зупинив Коляна. Вiн вiдкрив i одразу ж беззвучно захлопнув рота.

- Що?

- Нiчого.

- Щось не так?

- Все так, Борисе.

- А якщо так, тодi на фiг сценарiй! - переможно пiдсумував Боря.

- Ну як то - на фiг? Так неможна. Поясни.

- Можна. Саме тут має бути кульмiнацiя фiльму, невже ви не розумiєте? Спочатку - кульмiнацiя шлюбної ночi, потiм - вже вiдзнята сцена з молоком. Ось до цього ми зараз i перейдемо. Такий сценарiй тобi подобається?

- Так, сцена з молоком просто супер, але...

- Що, знов якесь "але"?

- Але ж це означає...

- Так.

На "майданчику" запанувала тиша. Подумки Боря самовдоволено посмiхався: до них таки починає доходити. Допетрали нарештi! Тiльки чомусь нiкому не вiриться. Адже сцена з бiлим молоком, що ллється на Лєрини груди, має певний прихований змiст. Це - символ чоловiчого завершення акту кохання - от про що йдеться.

Боря озирнув купку дармоїдiв, якi абсолютно не розумiлися на мистецтвi. Овва! А що ж вони iще хотiли?! Перед такою символiкою вiдбутися "пiонерськими" поцiлуночками-зажиманочками, чи що?! Неприроднiй перехiд мiж двома сценами тiльки зiпсує шедевр. Як вони собi все це мислять, цiкаво?..

I Боря спитав наполегливо:

- То що ви хочете, не розумiю?

У вiдповiдь - мовчання.

- Ну, тодi ставай в позу, - спокiйно звернувся вiн до Лєри.

- Що-що? Як це? - Лєра знiяковiла.

- В позу!! - гримнув Боря.

- В яку позу...

В Лєри посинiли i засiпалися губи.

- В колiнно-лiктеву! В коров'ячу! - подумки режисер ще трохи пiдкрутив себе i сердито крикнув: - Рачки!!!

- Борисе... - насмiлився подати голос Витько.

- А ти скидай штанi - i давай менi працюй! Мерщiй! - тепер Боря накинувся на "нареченого".

- Що значить - працюй?! Чого це ти тут розкомандувався?! - Витько почервонiв вiд злостi.

- Тому, що це - твоя шлюбна нiч! Твого героя по фiльму, тобто... Я її режисую, а ти працюй i не лiнуйся. Ясно?

- Але ж ми так не домовлялися. Це не входило в угоду, - заперечили Лєра i Витько разом.

- Он як! - Боря зневажливо посмiхнувся. - Це, бачте, не входило в угоду. Нам, бачте, не пiдходять грошi, частину з яких ми вже розсували по кишенях або взагалi розтринькали.

- Все так, але...

- Але?

Витько наморщив чоло, поцокотав язиком, щось мугикнув, проте жодного аргументу на власну користь так i не висунув.

- Ну-ну, я тебе слухаю.

Хлоп-хлоп губами - i нi пари з вуст.

- Так, менi все зрозумiло, - Боря вирiшив бути безжальним, хоча й справедливим. - Отже, ти вiдмовляєшся вiд ролi?

- Нi.

- Тодi...

- Я не буду її гвалтувати, - жест у бiк переляканої Лєри, яка мiж тим тишком-нишком загорнулася в халатик i мерзлякувато зiщулилася.

- Iдiот! Нiкчема! Нiхто тебе не змушує нiкого гвалтувати. Просто зiграй нареченого в шлюбну нiч. Ти ж наймався.

- Але я... удати таке я теж не можу.

- Тодi зроби все по-справжньому.

- То це якраз буде згвалтування! Та ще й перед камерою. Iншi побачать...

- То чого ти боїшся? Мiлiцiї?

- I мiлiцiї теж.

- Ну, ти точно iдiот! - Боря сплеснув руками. - Адже утримання i демонстрацiя порнографiї карається так само, як i її виробництво. Невже ти вважаєш, що наш замовник хоче потрапити за грати?..

Боря вчасно замовк, бо ця тема була дуже неприємною особисто для нього.

- Рiч не тiльки в мiлiцiї, - Витько трохи оговтався. - Попри все це... це брудно.

Вiн нервово ковтнув слину.

- Так тобi, либонь, дуже подобається iшачити на своєму заводику за свої кровнi копiйки?

Цього разу Витько не вiдповiв.

- Та-ак, - Борис прийняв картинну позу. - Та-а-ак. Отже, я дарма пiклувався про тебе? Прагнув зробити з тебе людину, справжнього актора - а ти що? Чим ти менi вiддячив? Тим, що поводишся так брутально?

- Хто ще з нас брутальний... - несмiло ввернув Витько.

- Ти, Вiкторе, саме ти, - втiшив його Боря, - оскiльки не бажаєш виконувати обiцянки. Взявся знiматися в кiно - i що? I в кущi? Так?

- Я в кiно хотiв знiматися, а не...

- А якщо в кiно потрiбно телицю трахнути - то що? Або ти вважав, що режисер буде щадити твої нiжнi почуття i твоє самолюбство? Та начхати менi на них разом iз тобою! Не хочеш знiматися в цiй сценi, не хочеш отримувати грошi понад аванс - давай, дуй звiдси! Вшивайся, йолопе, i не заважай iншим заробляти на життя!

- Що-що?..

Витько здивовано клiпав очима.

- Геть, - проскреготав Боря. - Аванс лиши собi i вважай, що ми розрахувалися. Тiльки костюм не забудь зняти.

Всi мовчали, спостерiгаючи, як Витько покидає "майданчик" i простує до дверей у костюмерну.

- То як же ми закiнчимо фiльм? - цiлком слушно запитав Сашище. Вiн стояв бiля непотрiбної тепер камери i дивився на неї, як Залiзний Фелiкс на ворога народу. Либонь, подумки уявляв на мiсцi камери Витька, якого сам же привiв сюди, чи Бориса. Або навiть їх обох. - Робити фiльм без головного героя - це...

- Не хвилюйся, все буде як слiд, - Боря змiряв оператора з голови до нiг презирливом поглядом. Ех, переiнакшити б вiдоме прислiв'я про довге жiноче волосся! Справдi, на зрiст Сашище завеликий, а от з розумом в нього кепсько. Навiть не здогадаується, як викрутитися.

- Ти певен?

- Звiсно.

- Це точно?

- На всi сто.

- Дивись, Борю, ти тут головний!

- Так.

- А все ж...

- Напевно вiн хоче, щоб я таки переспала сама з собою, - ввернула Лєра. Видно було, що пiсля Витькового вигнання вона заспокоїлась i бiльше не куталася в халатик. Хоча й позирала на Борю, готового заради високої мистецької мети пiдкласти її пiд iншого, з ненавистю.

Режисер удав, що не чує зауваження дiвчини.

- Послухайте, друзi мої, - менторським тоном сказав вiн, - я дуже здивований. Ви ж маєте розумiти, що це - кiно! Найбiльш досконале мистецтво.

- Тобто... - Лєра знов наструнчилася, певно, щось таки запiдозривши.

- Тобто, в кiно можлива така рiч, як монтаж.

Лєра здригнулася, потiм повiльно розпрямилась, пiдвелася. Халатик зiсковзнув з дiвочих плечей на лiжко. Лєра знов лишилася в самiй мереживнiй панчосi з пiдв'язкою на лiвiй нозi i тепер навiть без фати, та не помiчала цього. Здається, вона все ж здогадалася!

- Так, вiрно. Ти не обов'язково мусиш бути перед камерою з Витьком.

- Але...

- Не вiн, так iнший - яка, зрештою, рiзниця?

- А як же... - почав Сашище.

- Ти знiматимеш Лєру, триматимеш камеру так, щоб чоловiкове обличчя i по можливостi - тiло теж не потрапляло в об'єктив, от i все. А кадри з Витьком домонтуємо потiм. Ну, що ви на це скажете?

Боря переможно огледiв кожного по черзi. Велетень-оператор знов дивився на камеру, але цього разу - iз зацiкавленiстю. Колян лише чухав потилицю, високо задерши брови - це вiн так дивувався режисерськiй кмiтливостi Бориса. Лєра закусила нижню губку, вiдчуваючи, що зараз дiстане... Але вiд кого?

Вiдповiдаючи на її нiме запитання, Боря тицьнув пальцем Коляновi в груди i коротко виголосив:

- Ти.

- Я?! - здивувався помiчник.

- Так, саме так.

- Але ж... - вiд настiльки несподiваного перебiгу подiй Колян знiяковiв.

- Треба рятувати картину, - Боря поплескав його по плечу i додав, зiтхнувши: - треба, Коляне! Ти сам чудово все розумiєш. Ти ж мiй помiчник - от i давай, допомогай! Рятуй.

Немов i сам не хотiв, немовби це рiшення далося йому дуже нелегко.

- Так, я, звичайно, розумiю, - несмiло повiв Колян, - ти режисер i все таке iнше, я лише "на пiдхватi"...

- Так у чiм тодi рiч?! - Боря майстерно удав здивування, як колись робив це в школi пiд час перевiрки домашнiх завдань: стривайте, Катерино Семенiвно, а хiба ви задавали нам вивчити оцей параграф?! А на додачу ще довiсив: - Хiба ж тобi не подобається Лєра?

Катерина Семенiвна негайно i сама починала вагатися i подумки запитувати себе: а чи справдi задавала?.. Так само Колян миттю стрiпонувся i вiдповiв, широко й масно всмiхаючись:

- Подобається! Ще й як подобається.

- Ти її хочеш? - Боря зробив якнайсерйознiше обличчя.

- Авжеж, - Колян проковтнув слину, що заповнила рота. Його нiздрi хтиво роздулися.

- Але ж я... - почала тихо Лєра.

- А тебе, люба, нiхто не питає.

- То я тобi хвойда якась, чи що?!

- Нi, звiсно, нi.

- Тодi чому...

- Для особливо тупих пояснюю востаннє, - Боря удав найповнiше розчарування i навiть широко позiхнув, - якщо ти не могла зiграти кохання перед камерою, мусиш зробити все насправдi.

- Але...

- Нiяких бiльше "але". По мiсцях, мої любi, - Борин голос став абсолютно безбарвним.

Всi дивилися на нього, не рухаючись з мiсця. От бовдури! Чого вони iще чекають?

- Лєра, Колян, Сашко, давайте покiнчимо з цим якнайшвидше.

- Ну, давайте, - Колян вдоволено всмiхнувся, пiдтюпцем оббiг лiжко i почав розстiбувати гудзики на брюках. Як тiльки вiн скинув їх, стало видно: цей боєць не пiдведе!

Проте Лєра чомусь лишалася на мiсцi.

- Любi?.. - вона поглянула на Борю з надiєю. - I я тобi теж люба?

Вона лагiдно всмiхнулася, провела правою долонею по череву, пальцi сковзнули нижче, нижче...

Це був такий собi легкий натяк на обтяжливу обставину. Лєрини очi несподiвано засяяли, як двi сiро-зеленi зiрочки. Вони немовби промовляли до Борi: ти пам'ятаєш? Пам'ятаєш нашу нiч, любий? Навiщо ж тодi штовхати мене в обiйми iншого? Iди до мене, до мене. До мене...

Ось вже права рука простягнулася вперед, нiжнi тоненькi пальчики так i манять...

Ч-чорт! Якщо вона починає впиратися, якщо на додачу влаштує сцену... Занадто це недоречно. I чому вiн не втримався тодi, чом дозволив собi розкiш переспати з цiєю дурепою?! От тобi i "дiловий пересип", от i маєш "пробу на роль"...

Час! Час! Вони катастрофiчно втрачають час замiсть того, аби закiнчувати клятi зйомки. Лишився тiльки останнiй штрих!..

- Ставай в позу, - скомандував Боря, не звертаючи уваги на призивнi жести Лєри.

- Давай-давай, - пiдтримав його Колян.

Навiть не поглянувши на помiчника, дiвчина продовжувала дивитися на Борю заклично i водночас - благально.

- Ну, чого тобi ще треба?! - розсердився режисер.

"Тебе. Я хочу саме тебе, i нiкого iншого. Хiба це ненормально, якщо жiнка жадає тiльки одного конкретного мужчину?" - читалося в сiро-зелених Лєриних очах.

Колян мiж тим стовбчив без штанiв по той бiк лiжка, весь напружений i готовий до бойових дiй. А Сашище переводив критичний погляд з Лєри на Борю, криво всмiхаючись. Певно, давно вже про все здогадався, розумник.

Ч-чорт! Чорт, чорт, чор-р-рт!!!

Боря вiдвернувся, перевiв дух i зауважив тоном, що не допускав жодних заперечень:

- Гаразд. Згода. Я тебе розумiю. Але зрозумiй i мене...

I вiн заговорив напiвшепiтом i швидко-швидко, щоб принаймнi Колян не почув його слiв i не змiг розiбратися, про що йдеться, а Лєра в свою чергу не змогла перебити:

- Згадай, що казала про подiбнi до нашої ситуацiї неперевершена Мерiлiн Монро: якби я не спала з режисерами, у черзi дiвчат я була б тридцятою, як не п'ятдесятою, - пам'ятаєш?

- Мiж iншим, водити на людях секрети непристойно, - зауважив Колян, стурбований вже не тiльки сексуально. По всьому видно було, що йому наскучило стояти у повнiй бойовiй готовностi. Мабуть, вiн встиг пошкодувати, що погодився грати дурну невдячну роль статиста.

- Вiдчепися, - кинула через плече Лєра.

- Так, Коляне, не втручайся, - Боря трохи пiдвищив голос, звертаючися до помiчника, - ти ще встигнеш втрутитися.

Вiд цього зауваження Колян знов масно всмiхнувся, Лєра здригнулася. Тодi Боря продовжив нашiптувати:

- Ну, чого ти тепер хочеш? Ти опинилася в моєму списку пiд номером першим, отримала свою роль в моєму фiльмi - навiщо ж тепер пручаєшся, мов бабка на шпильцi?

- А ти хочеш подивитися, як мене напинають на шпильку? Ти отримаєш вiд цього задоволення? - тепер в Лєриних очах з'явилося презирство.

- Не в задоволеннi рiч.

- То в чiм же?

- У виконанiй роботi. В додержаному словi.

- За будь-яку цiну?

- За будь-яку цiну. Зрозумiй, у нашому недосконалому свiтi за все доводиться платити...

- I ти готовий заплатити нами...

- Це не платня. Це - жертва, принесена на вiвтар мистецтва.

- Ти диви, який високий стиль! - Лєра аж скривилася.

- Це й справдi високi почуття.

- Отже, по-твоєму, це називається принести нас...

- I вас всiх, i себе в тому числi.

- Ти просто жахливий, Борисе! Я й не пiдозрювала.

- Та який вже є, люба.

- I навiть пiсля цього ти смiєш називати мене любою?! - обурилася Лєра. Боря не встиг нiчого вiдповiсти, оскiльки його помiчник голосно кахикнув i сказавши:

- Ну, все. Менi набридло, я вiдмовляюся, - сiв на лiжко й почав вдягатися.

- Коляне?..

- Не робiть з мене iдiота, годi!

Руки в Коляна трусилися вiд обурення, i вiн нiяк не мiг застiбнути ширинку.

- А з тебе i не потрiбно робити iдiота. Ти вже iдiот, - презирливо мовив Боря.

- Що-о-о?! - такий закид здатен був розлютити кого завгодно, а не лише твердолобого Коляна.

- Ти точно iдiот, оскiльки вiдмовляєшся вiд половини Витькового гонорару, - Боря кинув на помiчника iнтригуючий погляд.

- Чого-чого?..

- Вiд половини Витькових грошей.

- Вiд яких...

- За те, що вiн вiдмовився вiд ролi, я не дам йому анi ламаного шеляга. Вистачить з нього авансу, а iнше най заробляє на своєму заводику, - пояснив Боря. - Виходить, половина грошей Витькових грошей залишається у премiальному фондi. Отже, можеш розраховувати на додаткову частку.

- Точно? - Колян аж засяяв.

- Певна рiч!

- О, так би й казав, - помiчник знизав плечима i знов заходився роздягатися. - Грошi нiколи не бувають зайвими, вони завжди стануть у нагодi.

Тепер Колян почав докладати всiх можливих зусиль, щоб знов привести себе у повну бойову готовнiсть.

- То ти його купуєш? - спитала Лєра, гордовито пiднявши голову i випнувши пiдборiддя.

- Купую, бо...

Боря замовк, роззявивши рота, немов риба на березi.

Але ж яка iдея!.. I як вiн досi не дiйшов до неї?! Ну, стерва уперта, тримайся! Добре, що з них двох закохана тiльки вона. Себто, тiльки вдовбила у свою бебешку, що закохана. Теж менi - Єсенiя номер два! Нiчого, зараз ти дiзнаєшся про цiну кохання.

- Бо що?

- Бо всiх нас купують.

- Всiх?! Ну, ти мене не рiвняй...

- Якраз у першу чергу це стосується тебе, люба, - i насолоджуючись збентеженiстю дiвчини, Боря урочисто проголосив: - Адже друга половина Витькової частки - твоя.

- Моя?! Її?! - разом вигукнули Лєра i Колян. Сашище тiльки всмiхнувся.

- Але ж я гадав, що вся рештка Витькових грошей...

- ...буде роздiлена мiж вами на рiвних, - докiнчив Боря, - оскiльки ви удвох знiматиметеся в необумовленiй сценi. Акторська участь рiвна - грошi рiвнi.

Колян замислився, почухав пiдборiддя, потiм мугикнув: "Ну, гаразд, нехай буде ще половина вiд половини, тобто, чверть. Це теж непогано", - i знов заходився працювати над собою.

- А ти що скажеш на таку пропозицiю, люба? Чи тобi цього замало?

Лєра здригнулася, але промовчала.

- Ну гаразд. От тобi ще червонець особисто вiд мене.

Боря дiстав з кишенi зiжмаканi десять карбованцiв, вирiшивши, що розмiру подiленої мiж акторами Витькової винагороди все одно нiхто не знає, тому вiн зумiє компенсувати i цю свою витрату.

"Десятка" впала до нiг мовчазної Лєри. Вона навiть не ворухнулася.

- Що, замало? Ну, от тобi ще десять.

На появу наступної купюри Лєра теж нiяк не зреагувала.

Мiж тим Колян привiв себе до ладу, пiдвiвся i з ентузiазмом звернувся спочатку до Сашища:

- Давай, готуй камеру, - потiм до Лєри: - А ти ставай на вихiдну позицiю - i поїхали!

Не сказавши жодного слова, Сашище почав готувати технiку. Лєра навiть не глянула нi на червонi купюри, на на Коляна. Вона дивилася Борi в очi. I щось таке було в тому поглядi, щось таке...

Боря не витримав, вiдвернувся.

- А може, в тебе щось негаразд? - раптом захвилювався Колян. - Може, в тебе сифiлiс, звiдки менi знати? Тодi я...

- Все в мене добре, - вiдрубала Лєра. - А хто в нас хворий, так це Боря.

- Чом це я хворий? - вiн все ж не наважився глянути у вiчi Лєрi, потилицею вiдчуваючи її полум'яну люту ненависть.

- Пропонувати менi грошi... менi...

Чутно було, що вона задихається вiд гнiву.

"Ну що, невже тепер дезертуєш вдруге? I перед ким - перед якюсь недовченою циркачкою? Нумо, годi!" - i Боря вiдважно подивився в сiро-зеленi дiвочi очi. Але напруження вже спало. Тепер Лєра позирала на нього без ненавистi - її погляд став просто нiяким.

- У меня такое ощущенье,

Что её устроила цена, -

процiтував Борис рядок з блатної пiснi Висоцького.

- Iдiот. Сучий син. Покидьок, - беззлiсно кинула Лєра. - Нiчого ти не зрозумiв.

- Насамперед, я тут режисер, ти - акторка. I все.

- А я помiчник режисера i дублер Витька. Камера готова. Так що давай працювати, - якомога вагомiше додав Колян. Судячи з його напруження, напоготовi була не тiльки камера. Самому Коляновi теж дуже закортiло. I цього разу Боря був майже вдячний йому за реплiку, хоча, вiдверто кажучи, помiчник з Коляна був нiякий, а актор iще гiрший. Його щастя, що роль тут абсолютно куца...

Лєра кивнула, покiрно пiдiйшла до лiжка, стала на колiна, сперлася на лiктi, тихо мовила:

- Ну, давай...

I тiльки-но Колян зiбрався дати, а Сашище - почати зйомку, як Лєра вiдсторонилася i скрикнула:

- Борю!..

- Ну що це таке?! - рознервувався Колян. - Я ж вам не залiзний!

- Борю!

- Чого тобi? - вiдгукнувся вiн невдоволено, передчуваючи якусь нову чудернацьку витiвку.

- Дай менi свої долонi.

- Навiщо?

- Тримай мене за руки. Так буде краще. Легше, - Лєра ледь помiтно затремтiла.

- Що за дурницi...

- Прошу тебе. Благаю!

- Облиш...

- Тiльки це.

Боря знав, що то лише дурна примха, якiй не можна пiдкорятися. Знав, що мусить бути бiльш жорстким, вимогливим, що має диктувати умови зйомки, а не виконувати iдiотичнi настанови цiєї iстерички...

Та з iншого боку, фiльм конче потрiбно рятувати. В них обмаль часу, i на сперечання з Лєрою не було вже нi хвилин, анi сил. Тому Боря пiдiйшов до лiжка, опустився навколiшки, взяв Лєру за руки, спитав:

- Отак?

- Ага. А тепер - поїхали...

Боря ледь встиг скомандувати: "Мотор!" - як Колян ушкварив. Лєра сiпнулася, застогнала, проте погляду вiд Бориних очей не вiдiрвала.

- Давай, давай. Ти - наречена, ти вперше опинилася в лiжку зi своїм судженим, тобi боляче i неприємно, та ти все ж очiкувала цього невiдворотного моменту, знала, що його не уникнути, - шепотiв Боря. Лєра мовчала. В її поглядi якраз вiдбилося те, що потрiбно: бiль, мука, вiдчуття невiдворотностi. Все гаразд!

Так вони i стояли, й дивилися одне на одного. Раптом у Борi з'явилося вiдчуття, що ця сцена зрежисована i заздалегiдь запланована зовсiм не ним i не зараз. Десь там, у незвiданiй глибинi часу щось подiбне вже вiдбувалося: вони пристрасно дивляться одне на одного, їхнi руки з'єднанi - але їх обох гвалтують... I хоча це було справедливо тiльки по вiдношенню до Лєри, Борi здалося, що хтось зараз плюндрує i його тонку нiжну душу художника. Щось велике й чорне насувалося на нього нiзвiдки з невiдворотнiстю або ворожого танка, або самої долi.

Чи це так дiяв безжальний пекучий погляд дiвчини? Ич, цяцька! Що вона собi дозволяє?! Якби була незайманкою, все було б зрозумiлим. Але ж вона давно вже втратила цноту, ще до "дiлового пересипу" з Борею! Навiщо ж цi коники?!

- Камера - до мене! - прошипiв вiн. I коли Сашище повiльно наблизив камеру до його голови, наказав: - Лєра, дивись тiльки в об'єктив.

Тепер Боря нарештi змiг вiдiрвати погляд вiд потьмянiлих дiвочих очей i хоч трохи передихнути. Але тим мiцнiше Лєра стискала Боринi долонi, тим сильнiше вiдчував вiн кожен її рух, кожне здригання, викликане поштовхами Коляна, який просто оскаженiв вiд довго стримуваного бажання, перевернув Лєру на спину i впав зверху, потiм сам перекотився на бiк, на спину, мiцно стискаючи її тiло...

Та пiд час всiх цих кульбiтiв дiвчина все одно тягнулася до Борi, якимось чином не випускала його рук.

I ще було щось незрозумiле. З глибин пiдсвiдомостi, звiдки виринула чорна небезпека i де тепер коїлося щось жахливе, лунав глухий задоволений голос: "Тепер i ти мiй, теж мiй! Мiй! Мiй..."

(Далі...)

Hosted by uCoz

(c) Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все...