Призабутий спiвець призабутої країни

Мiж iншим, так би мовити, сусiдом Великого Кобзаря по мiсцю останнього притулку є нiхто iнший, як добре знайомий мiльйонам людей радянський дитячий письменник Аркадiй Гайдар, котрий загинув рiвно 60 лiт тому — 26 жовтня 1941 року.

Ще пiдлiтком ставши на бiк бiльшовикiв, на початку громадянської вiйни п'ятнадцятирiчний юнак Аркадiй Голиков вступив до лав червоної армiї, закiнчив Київськi команднi курси i був призначений командиром курсантської роти. А у шiстнадцятирiчному вiцi вже командував полком. Невiдомо, яка вiйськова кар'єра могла чекати на нього, та пiсля тяжкої контузiї у 1924 роцi Аркадiя Голикова було звiльнено в запас. Двадцятирiчний парубок написав листа самому Михайлу Фрунзе, в якому навiки прощався з армiєю можливо, пiсля цього збирався звести рахунки iз життям, оскiльки абсолютно не уявляв, як iснуватиме далi.

Та Фрунзе угледiв у листi вiдбиток лiтературного обдарування, тому порадив Аркадiю Голикову зайнятися лiтературною роботою. Пiдбадьорений молодик вибрав собi псевдонiм “Гайдар” — так називали вершника-розвiдника, котрий їхав попереду кавалерийського загону. Пiсля не надто вдалих дебютних речей у 1926 роцi Аркадiй Гайдар пише нарештi оповiдання “Р.В.С.”, яке багато в чому стає для нього доленосним. Показово, що згодом за мотивами оповiдання був знятий фiльм “Дума про козака Голоту” — всi твори Аркадiя Гайдара охоче екранiзувалися.

У творчостi письменника майже завжди присутня тема армiї, вiйськового життя чи вiйни. На засiданнях ЦК ВЛКСМ вiн говорив про те, що дитячi письменники мають готувати “краснозвездную крепкую гвардию”. Тому не дивно, що з початком Великої Вiтчизняної вiйни Аркадiй Гайдар став кореспондентом “Комсомольской правды” на Пiвденно-Захiдному фронтi. Вiн до кiнця спостерiгав за героїчною обороною Києва i навiть став останньою людиною, котра пройшла знаменитим ланцюговим мостом iм. Є.Бош, перш нiж радянськi сапери висадили його у повiтря.

Можна тiльки здогадуватися, як мучився Аркадiй Гайдар суцiльними поразками радянських вiйськ. Нарештi вiн наважився на вiдчайдушний крок — попри запропоноване в лiтаку мiсце, лишитися у партизанському загонi в нiмецькому тилу. Пiд час розвiдки обабiч залiзницi Канiв-Золотоноша група з чотирьох партизанiв зiткнулася з есесiвцями, i пожертвувавши собою заради товаришiв, Аркадiй Гайдар загинув. Тут його й поховав згодом шляховий робiтник. А вже пiсля вiйни рештки письменника перенесли на канiвський пагорб, немов втiлюючи слова одного з творiв Аркадiя Гайдара: “А Мальчиша-Кибальчиша схоронили на зеленом бугре у Синей Реки… Плывут пароходы — привет Мальчишу!”

Але на цьому iсторiя Аркадiя Гайдара ще не закiнчилася. Радянськi школярi так любили письменника, що зажадали створити в Каневi його музей. I створили… за власний кошт! Вносили хто скiльки мiг, збирали грошi вiд здачi макулатури та металобрухту, заощаджували на морозивi i пирiжках. Отаким шляхом був створений музей Аркадiя Гайдара. Сюди часто приїздив син письменника Тимур Аркадiйович, а от онук Єгор Тимурович буває тут вже значно рiдше… Та й загалом, популярнiсть Аркадiя Гайдара останнiм часом зiйшла нанiвець. I це закономiрно: його наскрiзь просякнутi радянською iдеологiєю твори втратили найменшу актуальнiсть.

Але попри все не можна заперечувати i письменницький талант, i воєнний хист, i величезну вiдвагу Аркадiя Гайдара. Щодо цiєї риси характеру, пригадується iсторiя однiєї з останнiх його фотографiй воєнної доби, на якiй Гайдар сидить у касцi. Так от, для цього знiмка фотокор ледь-ледь умовив письменника одягти ту каску, яку вiн, виявляється, принципово не носив!

Тож не дивно, що поважаючи пам'ять Аркадiя Гайдара, канiвчани доглядають його могилу i бережуть унiкальний музей, створений самими дiтьми — а це i є найвища оцiнка письменниковi.

Тимур Литовченко

Hosted by uCoz

© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…