Еволюція головного героя,

або
Що можемо використати з літературного спадку
Володимира Савченка

Доповідь, підготовлена в рамках читань, присвячених першим роковинам від дня смерті письменника.

У процесі підготовки до нашого заходу на "Перемовинах" хтось сказав: "Дуже не хотілося б, щоб "читатання" перетворилися на вечір пам'яті". Згоден на сто відсотків! Хоч і боюся видатися циніком й мародерам, але згоден. Чому? А ось чому.

Савченко, звісно, майстер. З великої літери Майстер, що тут казати. І шану йому віддають й віддаватимуть тисячі читачів, і сподіваюсь, не лише у річницю, але й просто так, й регулярно. Хоча б тим, що читатимуть.

Не сприйміть за хвастощі, але ми, що тут зібралися — не лише читачі й шанувальники. Кожен з нас може зробити більше. Може зробити й має зробити. Присутніх (або неприсутніх) редакторів зачіпати не буду, трохи не моя парафія, а от тих, хто пише, дозволю собі трохи покартати. За віщо? А от завіщо.

Згадаймо основні тези будь-якого твору Савченка. Ну, хоча б "Чорних зірок". Придивімось уважно. Що бачимо?

А ось що. Романтична лінія відсутня як клас. Побічно згадана [ у доповіді Тимура Литовченка ] Оксана — елемент інтер'єру, такий самий, як, наприклад, витяжка у лабораторії. Став від цього роман гіршим? Навряд чи.

А хто головний герой? Молодий науковець, сухар, трохи педант… самотній, заглиблений у роботу… ну, ідеалістичний трохи — але ж не забувайте, коли це писалося! Всі тоді були трохи ідеалістами.

"Мандрівка Гулівера". Хто герой? Ідеаліст, проби ставити ніде. Але, на відміну від попереднього товариша — вже може піти на… дещо двозначну угоду з королем. Угоду з певним сморідцем, я б сказав (якщо хтось не в курсі, що воно за угода, пояснюю — сморідець не лише в переносному, але й у буквальному значенні). Героя мучить сумління, аякже, він кається… згадаймо, у сімдесяті-початок вісімдесятих модно було писати такі повчальні історії, й у 99% з них зло каралося. Пішов письменник у ногу з часом, аякже… спробуй тут не піти.

Але романтична лінія практично відсутня. Хіба, може, трохи еротики — знову ж таки, далеко на другому плані.

"За перевалом". Хто герой? Науковець, але середнього віку. Задля досягнення своєї мети може й до брехні вдатися (або, як делікатно сказано у романі — die Luge). Може й контроль над собою втратити, повередувати, покомизитися… й попри те, порівняйте, скільки користі людству від прозорого фрукту й від процедури анабіозу? Від анабіозу — значно, значно більше. Романтична лінія практично відсутня.

Це все я делікатно підбираюся до останніх романів. До "Посади у Всесвіті" та "Часу великих заперечень", якщо конкретно. А чому так здалеку — тому, що отак, одразу без підготовки вдарити слухачів фактами було б трохи неделікатно. Бо я зараз кримінал скажу.

Головним героям обох романів на романтичну лінію чхати. Персонаж першого, Корнєв — одного разу розлучений, та й до наступної дружини досить байдужий. Професор Пєц… що ж, його дружина теж якось побіжно згадується. Вельми активний товариш з фотоапаратом — взагалі потрапив до інституту в основному з тієї причини, що посварився з дружиною — та хотіла тікати, а він заліз на вежу й почав загадкове природне явищи фотографувати.

Вони брешуть. Вони, трапляється, роблять підлощі й крадуть. Але що на виході? На виході таке… аж шкодуєш, бува, що це лише роман.

Ну, й, нарешті, "Час великих заперечень". Останній Савченківський роман. Дуже шкода, що останній. Й не лише з траурних міркувань.

Справа в тому, що герої його — справжні. Найсправжніші з усіх його попередніх. Цинічні. Жорстокі. Можуть вкрасти — й не лише у держави, але й у звичайного дядька (я про епізод з краденим мотоциклом). Злі. Карають на смерть тих, хто на їхню думку, винен — не суттєво, у чому. Трохи роспусні — тобто, не ганяються за спідницями (або, у протилежному випадку — за штанами), але коли нагода трапляється… то, пробачте, аж гай гуде.

Язик не повертається їх засуджувати.

Чому? Тому що вони — реальні. Тому що вони — такі, як (знову ж таки, пробачте) ми. Як звичайні люди, не намальовані, не напівпрозорі персонажі, як у Стругацьких. Тому що вони ставлять собі мету і йдуть до неї, і якщо їм хтось (або щось) заважає — то до біса це щось. Або навіть й когось.

***

Так от. Люди, які живуть за цим принципом, це і є 97% усього людства. Все інше — ідеалісти, божевільні, фанатики, святі — все це, як висловився один кіногерой: "Генетичне сміття".

Про них нецікаво читати.

Коли герой, скажімо, Чейза витягує клієнта з багна й не бере грошей — вибачте, мені смішно. Коли Янус Полуектович спокійно дивиться на результати експерименту із "суперспоживачем" — вибачте, я не вірю. Коли Мвен Масові товчуть пику, а він не розуміє, що сталося — вибачте, це абсолютна дурниця.

Це ті самі напівпрозорі персонажі із згаданих вже Стругацьких.

***

У раннього Савченка вони теж такі. У середнього — вже значно менше. У "Посаді у Всесвіті" вже майже нема (хіба що аспірант, створивши просторову бомбу, дивується — а я й не думав про таке використання! Читаєш — так і хочеться сказати: або брешеш, або дурень). У "Часі великих заперечень" дурнів нема. Люди цілеспрямовані, не ідеальні, злі, аморальні — але настільки реалістичні, що, буває, забути можна, що це фантастика. А за результатами їхньої праці хочеться негайно збігати до лабораторії й перевірити.

Ах, так. Мало не забув. Романтична лінія є. Я навіть можу коротко її охарактеризувати — але, вибачте, лише у чоловічій компанії й одним словом.

Ну то й що? Чи став від цього роман гіршим? Чорта з два. Навпаки, значно кращим. Сподіваюсь коли-небудь побачити його надрукованим.

***

Але навіть якщо й ні — то усім присутнім варто його почитати. Хоча б для того, щоб навчитися, як треба писати фантастику. Реалістично її треба писати, ось як. Так, як писав Володимир Савченко.

Радій Радутний



Hosted by uCoz

© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…