Вибрані фрагменти
прем’єрної радіопередачі
"Радіо "Культура"
(ІІІ програма Українського радіо, п’ятниця, 16 грудня 2005 року, 21:00—21:30)
Диктор:
В ефірі — "Радіо "Культура", 21-ша година.<Звучить музична заставка.>
Ведучий Сергій Соловйов: Добрий вечір, шановні радіослухачі! У нашій програмі ми маємо на меті зближення, ознайомлення з діяльністю Національної спілки письменників України всіх, хто почуває себе українцем. Українцем, який читає, який не бачить себе відірваним від культури і традицій свого народу.
Отже, "Місце зустрічей — Спілка письменників". У найближчі півгодини, шановні радіослухачі, ми обговоримо події, які відбулися цього тижня в Будинку письменників. Веде передачу прес-секретар Національної спілки письменників України Сергій Соловйов.
Початок цього тижня ознаменувався приїздом в Україну двох білоруських письменників. Що ж привело на київську землю братніх сябрів?
<Докладніша розповідь про візит та обопільні наміри українських і білоруських майстрів слова заснувати Міжнародну асоціацію письменників "Слово без кордонів".>
Білоруські митці побували на зустрічах зі студентами, ми провели прес-конференції та круглий стіл. Громадську роль наших письменників Володимир Яворівський охарактеризував так: "Письменник в Україні і Білорусі — більше, ніж письменник. Він мусить дбати і про рідний народ, і захищати націю".
І от у нашій студії письменник того покоління, якому і випало, і буде ще довго, на жаль, випадати стояти за народ. У нього свої методи — фантастичні методи. Це письменник-фантаст Тимур Литовченко, презентація книг якого відбулася минулого понеділка у Спілці письменників. Тимуре, розкажи, будь ласка, які книги ви цього разу винесли на суд читача?
Гість передачі Тимур Литовченко:
Книги були довгоочікувані, деякою мірою несподівані. Але взагалі-то я скажу, що чекав на них довго. Найперше хотів би сказати про збірку моїх оповідань і повістей "Останній із струльдбруґів", яка вийшла цього літа у видавництві "Кий". Далі, друга книга — це роман "Приречений жити", виданий львівським Видавничим домом "Панорама". Цю книжку я отримав під час Львівського книжкового форуму… потримав її в руках.Ну, що стосується третьої книги — це вона зараз буквально перебуває в друкарні, і на жаль, директорка видавництва "Кий" Зінаїда Каменецька захворіла і не змогла привезти на презентацію авторський примірник. Це збірка, що складається з двох романів — не буду розкривати поки що назви… А називається книга "Апокаліпсис по-київськи".
С.С.:
Добре. Це чудово, що ви не хочете розкривати фабули своїх творів, а я хотів би сказати, що був присутній на цьому вечорі і пам’ятаю схвильований виступ вашої матері, яка от казала [про] основні такі моменти новели "Старий", яка надрукована у книзі, яка знаходиться зараз перед нами. Чим така схвильованість була викликана, як ви думаєте?Т.Л.:
Я не думаю — я знаю, чим ця схвильованість була викликана. Розумієте… Як кажуть, всі ми родом з дитинства. Я так само родом із свого дитинства, де мама мені передавала свої знання, свій світогляд. І там є — в цьому, так би мовити, багажі, переданому мені — переказ про людину, яка за німців, за часів німецької окупації Києва була повішена окупантами саме за те, що порушила комендантську годину. Воно, це знання, й лягло в основу цього оповідання. Оскільки я його подав — а це ж не тільки вона знає на Подолі, всі старі подоляни про це теж пам’ятають, — тому вона, звісно, і так розхвилювалася, що оповідання увійшло до цієї збірки, то їй приємно…С.С.:
Дуже чудово! Я радий, що ви згадали про те, що ви — подолянин.Т.Л.:
Чому?С.С.:
Тому, що ваша біографія мені видалась дуже цікавою. Шановні радіослухачі, ви тільки вслухайтесь, що перед вами, безумовно, письменник-фантаст, і знаний, але за освітою це — інженер-металург, і перипетії його долі складались так, що досить непросто йому було вибитись саме в оці письменницькі ряди…Згадую той же вечір, який відбувся в Спілці минулого понеділка, де згадувалось, як перші рукописні твори були спалені. Тимуре, ну, як після того ви відродилися до письменства? Невже руки не опустилися?
Т.Л.:
Після того не те, що відродився до письменництва — ну, це я б не так сказав… Тут інше важливо… Для письменника написати якийсь твір — це все одно, що, перепрошую, жінці народити дитину. А уявіть, наскільки це важко — народити одну і ту саму дитину вдруге. Тобто, твір уже пройшов якийсь етап, викристалізувався. Я просто збирався взяти чорнетки, переробити, доопрацювати — ну, тобто… Знов же от хвилююсь, перепрошую…Але сталося так, що справді це… ці чорнетки того роману, що до другої книги увійшов, були спалені, і мені довелось "народжувати" один і той самий роман вдруге. Це було, звісно, надзвичайно важко. Я вагався два роки, робити це чи ні, але… Тут сталася інша подія. Трохи вона містичний характер такий… Не знаю, як… Хай кожен тлумачить кожен, як хоче.
Розумієте, там в мене дія відбувається вже не на цим світі, а це діють душі померлих. Зокрема, там є про людей, які загинули в Бабиному Ярі. Я дуже старанно їх вигадував. Я вигадував імена єврейські, як би вони звучали от за радянської системи. Я вигадував зовнішність, родинні стосунки, місце проживання — я дуже ретельно це робив. Але побачив якось на вулиці й купив "Книгу пам’яті Бабиного Яру" — вона тоді вийшла у видавництві "Молодь" вперше — я знайшов там всіх трьох вигаданих мною героїв! Тоді я зрозумів, що нічого просто так не буває…
Ну, довелося написати роман вдруге!
С.С.:
Зрозуміло. Як бачите, це цілком фантастична історія в дусі нашої розмови. А я нагадаю. Шановні радіослухачі, що в ефірі програма, яка називається "Місце зустрічі — Спілка письменників". Веду цю програму я — її автор Сергій Соловйов.І хотів би оголосити імена нашого сайту. У нас Спілка письменників тепер має електронне представництво в Інтернеті — ви запам’ятайте його адресу: nspu.org.ua. Така проста адреса: чотири літери, три літери, дві — nspu.org.ua! Шукайте там інформацію про події, яка… які відбуваються у Спілці.
Крім того, хотілося б ще задати питання Тимуру — таке чисто… суто провокаційне, можливо. І поки він буде думати, я ще зроблю пару… певний огляд подій, які відбуваються у Спілці. Отже, Тимуре, ми як у фантаста, хочемо в тебе прямо запитати: чи є життя на Марсі?
І поки Тимур от думає над цим, я хотів би оголосити те, що відбулося на цьому тижні у Спілці письменників.
<Короткий огляд подій в НСПУ за період 12-16 грудня 2005 року.>
Отже, шановні радіослухачі, в ефірі програма "Місце зустрічі — Спілка письменників", і зараз Тимур Литовченко нам скаже, чи є життя на Марсі?
Т.Л.:
Чи є життя на Марсі, чи нема життя на Марсі — наука про це сперечається й досі, і ви не змогли цього питання оминути. Я розумію вашу цікавість…Що я можу сказати? На моє переконання, того життя, яке там було зароджене, все-таки зараз знайти не вдасться. Але в даний момент це життя, звісно, є, оскільки якісь апарати з Землі штучні вже туді… туди закинуті, а мікроби — це такі організми, які виживуть за найнесприятливіших умов. Тому ми вже, вважайте, закинули життя на Марс — так що воно там, безумовно, є.
С.С.:
Ми вам вдячні! Звичайно… Що я хотів би сказати… Ми маємо програмну відповідь наукового фантаста, а ще крім того ж є різні види, скажімо, фентезі. От як ви ставитесь до фентезі?Т.Л.:
Ну, знаєте… ви мене отак кваліфікували, як наукового фантаста, що…С.С.:
Взагалі, Тимуре, ви тільки що дали кваліфіковану інженерну, я б сказав, науково підготовлену відповідь — так!Т.Л.:
Я просто інженер-металург [за освітою] — то яке ж в мене має бути мислення?! А так мене навпаки дехто звинувачує у тому, що я от ненавиджу science fiction — наукову фантастику, тобто! Що я там прихильник фентезі, жахликів… Ну, жахлики — це справді мій улюблений жанр… Хоча дійсно також, що це таки не science fiction — тобто наукова фантастика…Так що, я перепрошую, себе би я так не кваліфікував. Я сам розглядаю фантастику ширше. Більш того, [сюди] я давно відношу, наприклад, Булгакова… і за це теж дістаю наганяїв від декого — бо кажуть, що не можна отак широко розглядати…
І взагалі дехто все робить для того, щоб… Ну, як на мене… Звісно, я не літературознавець, у мене нема гуманітарної освіти, і тому я для себе створив власне визначення фантастики. І швидше, це фантастика як метод. Тобто, коли ми змінюємо реальність якимось таким чином, що не спостерігаємо навколо себе — ну, це і є фантастика. Тобто, поставити цілком реальні речі в нереальні умови, в неможливі для них закони. Булгаков у тому ж "Майстрі і Маргариті" це робить. Хоча от "Собаче серце" — це вже значно ближче до наукової фантастики, але "Майстер і Маргарита" — це просто нормальна просто-фантастика.
С.С.:
Ну, зрозуміло, цим твором багато хто захоплюється, і тут вже неважливо, хто як це класифікує. А натомість я хотів би повторити вашу книгу, яка зараз лежить переді мною. Я хотів би, щоб ви прочитали її назву, бо я боюся, що не зможу повторити це слово навіть… Назвіть, будь ласка, цю книгу.Т.Л.:
"Останній із струльдбруґів".С.С.:
Так от, що це за струльд… бург? Який він є?Т.Л.:
"Струльдбург"?.. Ви таки помилилися. Я пригадую просто дитячий фільм "Варвара Краса — Длинная Коса", де артист… ну, вірніше, там персонаж по ходу каже, що три роки я навчався правильно вимовляти слово "ПРЕ-СТИ-ДИ-ЖИ-ТА-ЦИЯ", і півроку навчався "ловкости рук". Струльдбруґ… Пам’ятаєте, це треба повернутись до третьої подорожі Гулівера, до творчості Джонатана Свіфта?.. Там ці персонажі є. Це — вічно живі люди…С.С.:
О-о-о!.. Ви знаєте, один із найбільш живучих персонажів, це всі знають — Гулівер і ліліпути. Але це особлива історія. Але в нього є ще гуінгнми — такі собі коні, які говорять. І про це теж чомусь люди забувають… Найбільш розказана історія про те, що можна бути великим або маленьким. Але це трішечки, так би мовити, історія. Хоча дуже цікаві письменники, і те, що ми торкнулись, і зараз відтворюється, я вважаю, досить-таки симптоматичним.Я хотів би іще дізнатися про те, що… е-е-е… Ви все-таки маєте шановну літературну відзнаку — ви лауреат Міжнародної премії імені Олеся Гончара. Розкажіть, будь ласка, за яку книгу?
Т.Л.:
Це не за книгу. Згідно з форматом [Міжнародної] премії Олеся Гончара, вона дається за твір, який надрукований в періодичному виданні. Це мені дали за повість "Дульцінея", яка також входить до цієї збірки. Тут на обкладинці — можете подивитись, — є дипломи… відтворені… премії Олеся Гончара. І от саме за цю "Дульцінею" мені її й дали. Історія п’ятирічної давнини — це вручалося 3 квітня 2000 року, якраз на день народження Олеся Терентійовича. Я став першим лауреатом цієї Міжнародної премії.Ну-у-у… хочу тільки знов-таки нагадати, що мені її вручали неформатно — тобто, цією нагородою мусить бути відзначений молодий літератор, а на той час я вже за молодий він перевалив, мені було 37. Але коли я "Дульцінею" писав і намагався надрукувати у видавництві "Молодь", мене там досить жорстоко спровадили назад, відвернулися. І тому журі цієї премії сказало, що от коли я це створив і намагався подати в друк, то я якраз відповідав умовам конкурсу імені Олеся Гончара.
С.С.:
Зрозуміло… <…> Так що, перепрошую, ну, що зробиш… Ви так добре до цього підготувались, що навіть важко вас впіймати…Я хотів би нагадати, шановні радіослухачі, що в ефірі передача "Місце зустрічі — Спілка письменників", веду її я — Сергій Соловйов, прес-секретар НСПУ. Наш гість — це письменник-фантаст Тимур Литовченко. Тимуре, прийнято завжди розпитувати про те, які плани у вас, шановний пане письменник, що ви збираєтесь писати, що ви пишете? Нерідко до цього можна ставитись по-різному, тому що це досить-таки стереотипне запитання, але все-таки за звичаєм я хочу знати, чим же "погрожує" автор у наступних своїх книгах?
Т.Л.:
Ох… (Зітхає) "Погрожує" один роман… Він є останнім, який я завершив, він лежить на "Коронації слова". Сподіваюсь, там він розглядається… Тому казати про це я нічого не можу абсолютно — перепрошую, по формату цього конкурсу письменник підписує твір псевдонімом, і псевдонім не розкривається…<Т.Л. і С.С. деякий час говорять разом.>
Т.Л.: Хай лежить! Почекаємо рішення. Ще це до весни чекати недовго. Якщо вони його відхилять, я його поверну тоді до видавництва, він на розгляді лежить і там. Але я попросив, щоби поки полежав… Якщо дістанеться "Коронація слова", я буду дуже радий.
С.С.:
Я зрозумів, що ви вже так мені робите натяк такий, щоб зустрілися після присудження цього роману…Т.Л.:
Це… Це, перепрошую, залежить від вашої ласки! Я не можу вас ніяким чином силувати…В мене за півроку вийшло вже три книжки поспіль, а кожна книжка — це ж не просто так… Там треба вичитати, відредагувати все… Ну, ви розумієте — це велетенська робота…
С.С.:
Я вас дійсно розумію.Т.Л.:
То я трошки для радіослухачів… Бо трошки я, так би мовити, пригальмував процес… Але людина є людина, вона не припиняє роботу… Зараз переробляю варіант старого мого роману і от започаткував ще про всяк випадок… так собі… на останню ймовірність… і новий сюжет… Якщо захочете, я про це… про це сьогодні трошечки розкажу.Перше, про який зараз говорив — це я переписую старий роман десятирічної давнини. Я його просто вирішив осучаснити. Тоді роман писався у стилі "ретро": це мав бути кінець сімдесятих років. Фабула простенька. От як люди їздять на пікнік на природу… Ну, це, може, Стругацькі — "Пікнік на узбіччі" в них такого штибу є… це в основі фабули лежить… Так у мене навпаки: ну, скажімо так, відьми… ні, такі от, скажімо, істоти лісові або духи лісові… їздять або відпочити до нас, людей, або виконують якусь тут свою роботу, нам незрозумілу…
В мене така відьма втрапила… або мавка, вірніше кажучи… втрапила у гуртожиток. Я, по-перше, тоді нечітко її уявив… вивів образ… не міг вирішити, хто вона все-таки більше — відьма чи мавка, така була невизначеність…
<С.С. сміється.>
І крім того, я непевен, що зараз буде цікаво писати роман "ретро" в стилі сімдесятих. Тоді це могло знайти читача, а зараз — не знаю… Тому я рішив… вирішив писати це на сучасну молодь і на сучасну ситуацію.
С.С.:
Добре. От два моменти мені так сподобались… Ви так класно сказали, що "на всяк випадок я вирішив започаткувати роман"… Уявіть собі, шановні радіослухачі, яке життя має бути в письменника! Він… м-м-м… так страхується, що на всяк випадок роман чи ще якийсь там твір — тобто, не знаючи, що там буде попереду. Ну, що зробиш: фантасти — вони, можливо, такі є?!А крім того, я радий, що, очевидно, саме в студії ви тільки що вирішили, що це була… оця особа — скажімо, мавка чи відьма? Мені здається, ви до цього моменту не знали — і раптом от дізналися, прямо от у цій студії! Ми таким чином будемо якось дотичні до вашого роману! Близькі вже — сподіваюся!..
Я нагадую, що в ефірі радіопередача "Місце зустрічі — Спілка письменників", ви слухаєте Сергія Соловйова та письменника-фантаста Тимура Литовченка.
Занотуйте адресу… електронну адресу Спілки. Нагадую вам ще, що з’явився сайт в Спілці письменників, електронне представництво, як зараз часто говорять — nspu.org.ua. Будь ласка, ви дивіться на цьому сайті інформацію, яка вас цікавить, подавайте свої пропозиції.
Тимуре, з твоєї біографії багатої, яку я встиг передивитись, до речі, також на інтернет-сторінках, можна зробити багато таких цікавих висновків про те, як людина бореться із… скажімо, з тією системою, яка є перед нею — тобто, ті обставини, які складаються. І не зважаючи на те, що пройшов ти досить-таки непростий шлях, я впіймав у словах твоїх певну оптимістичну нотку. <…> Я сприйняв це як те, що ви — оптиміст. Це так?
Т.Л.:
<Зітхає> На це я можу відповісти тільки старим радянським анекдотом. Що опти… песиміст каже: "Все, гірше не буде". А оптиміст: "Ні, буде! Ні, буде!"<Обидва сміються.>
С.С.: Ви стверджуєте, що не буде або буде? Хтось із нас має зараз зайняти позицію песиміста і оптиміста, щоб слухачам було цікаво. Тому що розмова жива, а живе завжди приваюлює, і в нас розмова зараз така…
Але зараз поки що подумати нам обом над наступним питанням. Питання буде таке: хто вам з героїв Жуля Верна найбільше до вподоби?
А вам хотів би сказати про ті події, які відбудуться наступного тижня у Спілці письменників.
<Короткий анонс подій в НСПУ на період 19-23 грудня 2005 року.>
Тимуре, готові дати відповідь?
Т.Л.:
Отже, які в мене улюблені герої Жуля Верна? Є такий роман, який називається "Кораблетроща "Джонатана", і там діє колишній анархіст. Він в душі ним і залишився, він просто став тим, що називається зараз "в’язень сумління". Звуть його Кау-Джером — це не його справжнє ім’я, це його псевдонім. Оце і є мій улюблений герой. Просто тут тонкощі в тому, що цей роман Жуль Верн писав не сам, а в парі, тому він вийшов трошки з політичним забарвленням, і саме це мені подобається. Бо тут не чиста фантастика, і не чисто просто якийсь там пригодницький роман, а він із соціально-політичним підтекстом.С.С.:
Я зрозумів. Я це… ну… це питання, тому що часто проводиться паралель між світом літературного героя і внутрішнім світом самого того, кому цей герой подобається.<…> із фантастичного світу у світ приземлений, хоча не менш цікавий. Розкажу вам про те, що відбудеться цього тижня у Спілці письменників. Отже, продовжуєм огляди.
<Продовження анонсу подій в НСПУ на період 19-23 грудня 2005 року.>
Тимуре, підходить до завершення наша передача. Радіослухачі уже знають, що це перший випуск цієї передачі, і мені особливо приємно, що письменник-фантаст знаний присутній в студії при започаткуванні нашої програми.
Т.Л.:
Мені також дуже приємно, що саме мені ви зробили таку велику честь — дозволити відкрити цей цикл передачі… передач. Мені лишається побажати лише йому довгого життя плідного, і нехай все буде гаразд і у вас, і у наших шановних радіослухачів. Сподіваємся, будуть книжки в Україні, буде українська література, і українці будуть любити українське слово.<Починає звучати музична заставка.>
С.С. (під музичну заставку): Дуже радий був би, щоб ваші слова всі здійснилися. Тим більше, якщо є такі письменники, які в це вірять і які здійснюють це — то це, безумовно, так і буде.
А я ще раз із спільним задоволенням говорю про назву передачі: "Місце зустрічі — Спілка письменників", — яку провів Сергій Соловйов. В гостях у нас був Тимур Литовченко.
<Кінець>
[Матеріали аудіозапису розшифрував Тимур Литовченко. На превеликий жаль, з технічних причин приймач не був ідеально налаштований на хвилю "Радіо "Культура". Так само виконання запису диктфоном з радіоприймача (через аудіоканал) — варіант не найкращий. Ці фактори певним чином вплинули на якість аудіозапису й, відповідно, на його автентичність… Про що лишається тільки шкодувати…]
© Тимур Литовченко. Всi права застереженi у відповідності до Законодавства України. При використаннi посилання є обов'язковим. (Хоча всiм вiдомо, що "копi-райт" розшифровується або "копiювати праворуч", або "зкопiйовано вiрно", тож до збереження авторських прав нiхто серйозно не ставиться... А шкода!)
Якщо Ви знайшли цю сторiнку через якусь пошукову систему i просто вiдкрили її, то скорiш за все, нiчого не знаєте про автора даного тексту. Так це легко виправити, мiж iншим! Давiть тут, i все…
|