Незалежно вiд того чи iншого погляду, що, до речi, є особистою справою кожної людини, Бiблiя поза всяким сумнiвом є видатною книгою. I її безпосереднiй величезний вплив на iсторiю, культуру, свiтогляд людей та на розвиток людства не можна заперечувати.

Отже, Бiблiя з будь-якої точки зору потребує до себе уваги. Її уважне прочитання й вивчення може навiть зараз приносити новi, до того ж досить несподiванi результати, оскiльки як i кожна визначна рiч, ця книга є дуже багатоплановою.

Однiєю з найвiдомiших частин Бiблiї, величезний iнтерес до якої останнiм часом значно посилився, є “Одкровення святого Iвана Богослова” (грецькою — “Апокалiпсис”). У ньому в свою чергу є знаменитий фрагмент про так зване “число звiра”, що викликав i викликає навколо себе особливо жвавi дискусiї. Рiзноманiтнi дослiдники i пересiчнi громадяни в основному переймаються зараз тим, що ж являтиме собою ця “позначка”, “мiтка”, вiдiграватимуть її роль “загальносвiтовi грошi”, електроннi мiкрочiпи, що вживлюватимуться пiд шкiру, або звичайнi iдентифiкацiйнi коди, проти надання яких нещодавно виступили деякi ортодоксальнi прибiчники православ'я.

Але подiбне розумiння “числа звiра” потрiбно визнати досить-таки однобоким. Це стає особливо зрозумiлим при уважному прочитаннi усього фрагмента “Апокалiпсису”, у якому мiститься опис цього числа. Ось вiн повнiстю, без скорочень:

Таким чином, неупередженому читачевi очевидно, що “число звiра” як “накреслення”, тобто, позначка, що має вiдрiзняти прихильникiв нечистого духа вiд прихильникiв Бога — це лише один з аспектiв, який найперше впадає в очi. Але є й iнший, дуже важливий аспект “числа звiра”, на який люди чомусь не звертають достатньої уваги — це власне чисельний аспект. Справдi, якби потрiбно було просто розрiзняти “своїх” вiд “чужих”, для цього стала б у нагодi будь-яка позначка, не обов'язково число. Але просту позначку не потрiбно “рахувати”, що суперечисть Одкр., 13:18!

Якщо ж “число звiра” має значення безпосередньо як число, якщо його потрiбно “порахувати” (iнакше Бiблiя не вимагала би цього!), виникає питання: як це зробити? Здається, тут теж усе досить просто, адже iснує безлiч тлумачень з областi так званої числової магiї. Проте оскiльки Бiблiя застерiгає вiд вправ у будь-якiй магiї (Втор., 18:9-14), спроби пояснити “число звiра” з магiчних позицiй, як “число як таке” є несумiсними iз самою Бiблiєю. Вiдтак завдання “Апокалiпсису” насправдi виявляється значно складнiшим, нiж здається спершу. Сформулювати його можна таким чином:

Тривалий час розмiрковуючи над “Одкровенням”, я дiйшов висновку, що зробити це можна єдиним способом, прийнятним з точки зору Бiблiї: простим накопиченням числа 666. Справдi, у найширшому розумiннi рахування є не чим iншим, як поступовим накопиченням одиницi, починаючи вiд нуля й до безкiнечностi — тобто, числовий ряд з початковою точкою “0” i перiодом “1”. Згiдно з “Апокалiпсисом”, це також має бути числовий ряд з гiпотетичною “нульовою” точкою та перiодом “666”. А простiше — це своєрiдна “таблиця множення числа 666”. На мал.1 цей фрагмент видiлений пунктирним прямокутником.

При уважному поглядi на мал.1 впадає у вiчi її третiй рядок:

Очевидно, що цей результат спiвпадає з роком, який нещодавно пережило людство. Таким чином, стає очевидним, що з областi числової магiї, абсолютно неприйнятної з бiблiйної точки зору, нам вдалося вийти в область iсторiї людства, а точнiше — в область т.зв. iсторичного структуралiзму (напрямок iсторичної науки, що займається пошуком спiвпадаючих за певними ознаками подiй, якi вiдбуваються з певною перiодичнiстю). Iсторичний аспект є цiлком прийнятним для Бiблiї. Адже, окрiм релiгiйного та фiлософського аспектiв, ця книга несе велике iсторчне навантаження. Також саме у часовому вимiрi, зокрема в iсторiї людства вiдбувається абсолютно природне накопичення прожитих рокiв як певних промiжкiв часу.

Чи можна було помiтити цю обставину ранiше? I чому цього не сталося? Можливо, тому, що давнi євреї, у середовище яких прийшов Син Божий Iсус Христос, користувалися непозицiйною системою обчислення, як i переважна бiльшiсть давнiх народiв свiту. Зокрема, у їхнiй системi замiсть цифр використовувалися лiтери, що несли певне числове значення — звiдси, до речi, пiшла кабалiстика як наука про чисельне значення окремих слiв, вiршiв, роздiлiв i книг Тори (П'ятикнижжя Мойсеєва). Але робити пiдрахунки у таких системах обчислення досить важко, а представлення чисел є не досить наочним.

Вся християнська Європа аж до середньовiччя включно користувалася римською системою обчислення, так само непозицiйною, отже, складною та ненаочною. Таким чином, раннi та середньовiчнi християни навряд чи могли побудувати наведений на мал.1 числовий ряд i помiтити його особливостi. Вiдколи ж Європа нарештi перейшла на позицiйну арабську систему обчислення, значно легшу i наочнiшу, то спочатку “числова магiя” перебувала у розквiтi, а з часом розпочалася науково-технiчна революцiя, яку супроводжувало поступове занедбання релiгiї, нехтування її позитивними аспектами. Iнтерес до серйозного вивчення апокалiптичного фрагменту про “число звiра” знов не мiг проявитися…

Але повернiмося до розгляду “Одкровення”. Воно задає один з компонентiв iсторичного числового ряду — його перiод “666”. Проте “Одкровення” нiчого не каже про “нульову” точку! Дiйсно, у “нульовому” роцi почалася християнська iсторiя людства, проте аж нiяк не iсторiя людства взагалi. Тодi де шукати початок числового ряду?

Продовжимо числовий ряд у зворотньому напрямку i звернiмо увагу на п'ятий рядок, де стоїть число “—3996”. Вiн має виглядати таким чином:

Це число дуже скидається на 4004 рiк до Рiздва Христового — на дату, яку iрландський архiєпископ Ашер (XVII ст.) обчислив як дату створення свiту. Причому ця дата досi є популярною серед католикiв i протестантiв захiдного походження. Отже, за “нульову” точку, або точку вiдрахунку для даного числового ряду з перiодом “666” потрiбно взяти дату свiтотворення (або дату подiї, схожої на неї). А послiдовнiсть дат, що на мал.1 видiлена неперервною рамкою, включає iсторiю лiдства вiд свiтотворення до наших часiв.

Коли ж за Бiблiєю був створений свiт? Як не дивно, однозначної вiдповiдi на це питання не iснує. Хоча архiєпископ Ашер визначив “католицьку” дату 4004 р. до Р.Х., православнi християни, наслiдуючи євреїв, вважають, що свiт був створений у 3760 р. до Р.Х.. Вiд якої ж саме дати розпочинати числовий ряд? Оскiльки це не проста iсторична послiдовнiсть дат, а послiдовнiсть, обрахована за християнським джерелом, то окремi числовi ряди можливо вести одразу вiд двох дат. Справдi, релiгiя включає багато iррацiональних елементiв. Зокрема, в Євангелiях вiд Матвiя та Луки викладенi два рiзнi родоводи Iсуса Христа. Чи iррацiонально це? Безперечно. Чи прийнятне з точки зору християнської вiри? Цiлковито! “Вiрую, бо безглуздо”.

Бiльш того, при уважному розглядi Бiблiї виявляється додаткова дата вiдрахунку — 2104 рiк до Р.Х., яка є датою потопу. Адже потоп знаменував не що iнше, як знищення переважної бiльшостi людства та вiдтворення його з однiєї-єдиної родини Ноя. Таким чином, в результатi отримуємо не одну, а цiлих три числових ланцюжка, три послiдовностi дат, що якимось чином накладаються на iсторiю людства (мал.2).

Що ж це за дати i якi саме подiї в iсторiї людства потрiбно шукати навколо них? Вiдповiдь на це є в бiблiйному контекстi iсторiї створення свiту i найближчих наступних подiй. Як сатана спокусив i довiв перших людей — Адама i Єву до грiхопадiння, так само i навколо “вузлових” iсторичних дат мають вiдбуватися занепади людства, торжествує зло. I так само, як Бог пообiцяв колись надiслати на землю Спасителя людства (Бут., 3:15), так i бiля “вузлових” дат можуть з'являтися спасителi людей i цiлих народiв, якi рятують їх вiд лиха.

Хочу звернути увагу ще на три моменти. По-перше, дату народження Христа обчислив Дiонiсiй Малий, виходячи з так званої пасхалiї. Але з аналiзу Нового Заповiту, спiвставлення рокiв життя вiдомих iсторичних особистостей, згаданих у цiй книзi, випливає, що вiн помилився принаймнi на 4 роки. Тобто, Iсус Христос мав народитися за 4 роки до дати, обчисленої Дiонiсiєм Малим. Так само штучно обчисленою архiєпископом Ашером є й вихiдна дата цього числового ряду — 4004 р. до Р.Х.. За таких обставин першу послiдовнiсть дат я вважаю за можливе зробити “плаваючою” з iнтервалом у —4 роки.

По-друге, хотiв би зробити зауваження щодо точностi, з якою конкретнi iсторичнi подiї вкладаються бiля рейперних точок числових рядiв. Для рiзноманiтних iнженерних розрахункiв цiлком прийнятною є похибка у 5%. Але неважко пiдрахувати, що в даному випадку це становить аж 33,3 роки! Чим менша похибка, тим бiльш прийнятний результат розрахункiв. Похибка всього на 1% вважається добрим результатом, на 0,5% — дуже добрим.

Тому не треба дивуватися, якщо “помилка”, скажiмо, у 25-30 рокiв може бути визнана прийнятною — адже на подiбнi “похибки” у повсякденнiй практицi люди вважають цiлком прийнятними. “Добрим” спiвпадiнням з цiєї точки зору є похибки у 6-7 рокiв, бо знов-таки людство цiлком спокiйно сприймає їх у повсякденнi.

I нарештi, я вважаю за потрiбне обмежити коло дослiджень тими народами, якi на певному iсторичному етапi сприймають Бiблiю у будь-якiй її частинi. У цiй книзi є достатньо свiдчень з приводу подiбної “локальностi”. Наприклад, Христос неодноразово зауважував, що якби оточуючi не бачили Його або не чули про появу Сина Божого, то не мали б i грiха, не увiрувавши. Вiн не змiг зробити жодниго дива у Капернаумi, оскiльки мешканцi цього мiста знов-таки не увiрували. I недарма перш нiж вiдiйти до Батька, Iсус звелiв апостолам всюди проповiдувати Евангелiє — адже, не можна докоряти людям невiрою без попередньою проповiдi! То ж безглуздо шукати якiсь негаразди, скажiмо, в iсторiї американських iндiанцiв Х ст. або японцiв у XVI ст. — адже вони не зазнали впливу християнства!

Тепер перейдемо до розгляду конкретних дат з усiх трьох числових послiдовностей.

Єдиний народ, що до Рiздва Христа зазнав впливу Бiблiї (як Старого Заповiту) — це давнi євреї. На превеликий жаль, єдиним достовiрним джерелом з їхньої iсторiї є сама лише Бiблiя, iдентифiкацiя дат за якою значно ускладнена певними обставинами. Великi давнi цивiлiзацiї розглядали євреїв як дикунiв, не ставлячися до них серйозно. Але в iсторiї давнiх євреїв сталася справдi визначна подiя, що заслуговує на всебiчну увагу — Вихiд з єгипетського рабства. Завдяки тому, що на честь цiєї подiї щорiчно святкується Песах, збереглася пам'ять про гiпотетичну дату Виходу — 1312 рiк до Рiздва.

Але ж Вихiд був лише фiналом, що увiнчував певну послiдовнiсть подiй, якi вiдбувалися ранiше! А самi подiї досить влучно вписуються у теоретичнi передбачення: перебування в рабствi, духовний занепад народу, жорстоке поводження поневолювачiв, що породжувало фiзичнi страждання (лише наказ про винищення єврейських немовлят чого вартий!) i т.iн.. На вузлову “плаваючу” дату 1336-32 р.р. до Р.Х. якраз i впадають цi лиховiснi лiта. Пiзнiше, у 1312 р. до Р.Х. з'являється “спаситель” народу Мойсей, якого Старий Заповiт називає найбiльшим з пророкiв, i рятує народ, виводячи з рабства — це дуже добре вкладається в теорiю “числа звiра”.

Iнтерпретуючи iншi iсторичнi подiї з iсторiї давнiх євреїв, я спирався на “Iсторiю євреїв” Генрiха Греца (ХIХ ст.), який поставився до проблеми датування старозаповiтних подiй дуже серйозно.

Отже, згiдно з пiдрахунками Г.Греца, саме близько 1100 р. до Р.Х. iздаїльським суддею став Елiй. За часiв його судейства давнi євреї зазнали нищiвної поразки вiд филистимлян (фiнiкiйцiв), а їхня святиня — Ковчег Заповiту опинився в руках ворогiв. Пiзнiше, пiд час поверненнi Ковчега дехто з євреїв спробував зазирнути в нього, вiд чого, згiдно з Бiблiєю, загинула велика кiлькiсть людей — 50070 осiб. Все це добре узгоджується з впливом “числа звiра”.

Оскiльки у Бiблiї йдеться про хворобливi “нарости”, якi з'явилися у филистимлян пiсля захоплення Ковчегу, деякi дослiдники вважають, що в цьому мiсцi Святого Письма подано перший опис бубонної чуми. Вони вважають також, що пiсля спроби зазирнути у Ковчег євреї загинули також вiд чуми. Про цю хворобу i її зв'язок з “числом звiра” ще йтиметься далi.

Пiд час згаданих подiй на iсторичну сцену виходить великий пророк Самуїл, який помазав на царство перших iзраїльських царiв — Саула та Давида.

Можливо, тут подiяв ще один, не надто очевидний чинник. Рiч у тiм, що часовi промiжки мiж датами трьох рiзних послiдовностей рiзнi. Зокрема, мiж 772 р. до Р.Х. та 670-666 р.р. до Р.Х. цей промiжок найвужчий — 102-106 рокiв. I саме на цей “вузький” вiковий промiжок припадає катастрофа однiєї з двох єврейських держав, що iснували на той час! До речi, на “вузький” промiжок припадає i значне погiршення становища давнiх євреїв у єгипетському рабствi.

Зi згубним впливом “вузького” промiжку на iсторiю людства ми ще зiткнемося.

Перiод вавiлонського полону. Iзраїльське царство не iснує.

В Юдейському царствi при владi перебувають “передостаннi царi”. З 659 р. по 621 р. це був Манасiя. Пiд час його царювання вiдроджується поклонiння iдолам, винищуються духовнi лiдери народу — пророки. У 680-668 р.р., протягом 12 рокiв полонений Манасiя перебував у Вавiлонi, куди був привезений закутим у кайдани.

Вiдродження державностi давнiх євреїв. Протягом 12 рокiв намiсником Юдеї вiд царя Артаксеркса був Неємiя. У 432 р. вiн вiдбув до двору Артаксеркса, проте у 430 р. (точно у “вузлову” дату!) повернувся до зруйнованого Єрусалиму, вгамував смуту, вiдбудував мiсто, згодом — храм. Пiсля звiльнення народу з полону почалося вiдродження Юдейського царства.

Iснування держави Хасмонеїв (Макавеїв) проходило досить спокiйно. Це можна пояснити тим, що держава Хасмонеїв постала на хвилi потужного антигрецького (отже — антиязичницького руху). Завдяки високiй духовностi цiй державi вдалося безболiсно “проскочити” небезпечний рубiж, оскiльки встановлення римського протекторату вiдбулося за 43 роки по “вузловiй” датi, що виходить за межi 5-вiдсоткової похибки.

Майже через пiвстолiття пiсля встановлення римського протекторату у єврейськiй державi, де царював Iрод Великий, з'являється не звичайний спаситель народу, але Спаситель всього людства. Хоча за висловом Самого Христа, Вiн прийшов перш за все до євреїв, а потiм, вже до всiх iнших, отже, євреїв Вiн мусив врятувати перш за все.

Рятувати було вiд чого. Куди тiльки зник могутнiй дух визвольникiв Макавеїв, якi не тiльки воювали за полiтичну незалежнiсть вiд Грецiї, але також виборювали право свого народу вiрити в Єдиного Бога?! I чи не є це результатом згубного впливу “вузького” вiкового промiжку…

Євангелiя малюють жахливий духовний занепад, а також нерадiсну картину життя народу пiд владою Iрода, контрольованою поганцями-римлянами — про тодiшнiй рiвень життя говорить кiлькiсть калiк та вбогих, зцiлених Iсусом. Що ж до духовностi, то страшний злочин фараона — знищення єврейських немовлят цього разу повторює “свiй” (!) єврейський цар.

Iсус помер на хрестi у вiцi 33 рокiв — якраз на 5-вiдсотковiй межi пiсля небезпечного рубежа. Вiдтодi цi подiї шануються всiма християнами як початок великого звiльнення людства з-пiд влади пiтьми, влади нечистого духа, а смерть Христа — викупом за грiхи усього людства.

Починаючи з цiєї дати, дослiджувати вплив “числа звiра” на iсторiю єврейського народу надовго стає неможливим: пiсля поразки повстання бар-Кохби євреї втрачають державнiсть, а на територiї колишньої Юдеї утворюється одна з римських провiнцiй. Проте християнство починає поширюватися на територiї Римської iмперiї спочатку як незрозумiла, ворожа офiцiйному культу богiв секта, згодом — як нове вiровчення, що дедалi бiльше набирає потужностi. До того ж, iсторiя Римської iмперiї безпосередньо пов’язана з бiблiйною iсторiю через участь Понтiя Пiлата у судi над Христом. Таким чином, доцiльно вiдстежити iсторичний шлях Римської iмперiї.

236 р. безпосередньо є критичним в розвитку Захiдної Римської iмперiї, оскiльки на цю дату припадає т.зв. “криза III сторiччя”. У 180-192 р.р. iмператором був Комодiй, у 193-235 р.р. — Севери. Деякi iсторики вважають, що саме з “кризи III сторiччя” розпочався “початок кiнця” великої iмперiї, що супроводжувався дедалi частiшою змiною володарiв, якi поступово перетворилися на звичайних марiонеток варварських племен. А у 476 р. ватажок Одоакр скинув останнього iмператора Ромула Августула i заснував на теренi Захiдної Римської iмперiї варварське королiвство скiрiв.

Пiсля зникнення Захiдної Римської iмперiї ще лишилася Схiдна Римська iмперiя, або Вiзантiя — уславлене традицiєю християнська держава. 560 р. входить у перiод володарювання iмператора Юстинiана. Навколо цiєї ж “вузлової” дати сталося нечуване досi лихо. Це т.зв. “юстинiанова чума” — перша з трьох вiдомих людству пандемiй чуми (обвальна, лавиноподiбна епiдемiя особливо великих масштабiв). За 50 рокiв пандемiї загинуло 100 млн. осiб — 2 млн. на рiк! Враховуючи тодiшню кiлькiсть населення, у подiбну смертнiсть якось не вiриться, проте це iсторичний факт.

Вiзантiя зазнала згубного впливу “вузького” промiжку часу, оскiльки наприкiнцi VII ст. вiд колишньої держави Юстинiана залишилася всього третина: у 636-642 р.р. араби завоювали схiднi провiнцiї Вiзантiї, а у 693-698 р.р. — володiння у Пiвнiчнiй Африцi. Також у VII ст. розпочався занепад вiзантiйських мiст, а з середини сторiччя (тобто, якраз напередоднi “критичних” рокiв) — також занепад культури.

Проте саме у VII ст. дослiдники вiдзначають одночасне пiднесення тодiшньої єдиної християнської церкви. Саме у VII ст. розвиваються вчення про Трiйцю та про боголюдську природу Христа. До певною мiри, розвиток релiгiйного аспекту духовностi стримав наслiдки негативного впливу “вузлової” дати.

Вiзантiя програє вiйну зi слов'янами. На знак перемоги князь Олег у 907 р. прибив свiй щит до ворiт Царгорода, отже, поразки у вiйнi з поганцями-слов'янами християни-вiзантiйцi зазнали лише через 5 рокiв пiсля “рубiжної” дари — “добра” похибка лише на 0,75%! Внаслiдок такого ходу вiйни Вiзантiя змушена була у 911 р. (похибка — 1%) укласти невигiдний мир з русичами. Перелам у протистояннi з Руссю наступив пiзнiше.

У 1204 р., за 22 роки до “критичної” дати (“прийнятна” похибка у 3,3%) хрестоносцi (представники католицької, або захiдної гiлки християнства) беруть штурмом Костянтинопiль (Царгород — столицю християнської держави схiдного, православного зразка). Це знаменує не просто падiння християнської Вiзантiї з утворенням на її територiї трьох самостiйних держав, а остаточний роздiл православної i католицької церков. Вiдтодi оформився вiдкритий офiцiйний розкол християнства, а двi великi церкви перiодично вдавалися до вельми кровопролитних релiгiйних воєн, тим ганебнiших, що велися вони фактично єдиновiрцями, нетерпимими одне до одного, що суперечить бiблiйним заповiдям апостола Павла.

З iнших кривавих подiй цього часу слiд виокремити особливо криваве винищення альбiгойцiв у Францiї, органiзоване папою Iнокентiєм III. Один з папських емiсарiв Арнольд Амальрик уславився вкрай цинiчним висловом: “Вбивайте всiх, а Бог вже пiзнає своїх!” — прореченої з того приводу, що у мiстi Безьєрi переважна частина населення якраз не належала до єретикiв. Тим не менш, за наказом Амальрика Безьєр був зруйнований, а все населення — знищене.

випливає, що iнквiзицiя проiснувала приблизно 644-675 рокiв. Похибки до термiну у 666 рокiв в обох випадках становлять —1,3% та +3,3% вiдповiдно — тобто, цiлком прийнятнi. Пiк iснування iнквiзицiї (300-350 рокiв) ознаменувався такими подiями:

Цiлком iмовiрно, що пiк активностi фнквiзицiї вiдбився на iнституцiї папства, яке породило цей рiзновид неправедних судiв. Iнакше важко пояснити, чому на перiод 1492-1503 р.р. доводиться понтiфiкат Олександра VI, одного з найрозпуснiших римських пап. Разом з сином Цезарем Борджа (1475-1507 р.р.) та дочкою Лукрецiєю (1480-1519 р.р.) Олександр VI уславився рiзноманiтними непотребствами.

Найкрасномовнiше про невiдповiднiсть дiяльностi iнквiзицiї Божим заповiдям i справжню її спрямованiсть свiдчить безпрецедентний акт — публiчне каяття папи Iвана-Павла II у багаточисельних грiхах цiєї установи.

Нарештi, у ХIII ст. хрестоносцi занесли до Європи зi Сходу нову страшенну хворобу — вiспу.

Навколо Київської Русi та безпосередньо на теренi великої держави схiдних слов'ян у цей перiод теж вiдбуваються дуже важливi та, на жаль, згубнi подiї. У 1227 р., всього через рiк пiсля “критичної” дати, помирає великий Чингисхан, а улус Джучi очолює його онук Батухан (Батий). Пiсля пiдкорення у 1236 р. половецького степу Батий розпочинає похiд у Схiдну Європу (1237-1243 р.р., похибка — 1,5%). В результатi цього походу Київська Русь впала пiд навалою орди, багато мiст i сiл були зруйнованi або взагалi знищенi.

Але з iншого боку, у цей же перiод з'явився рятiвник пiвнiчних руських земель — князь Олександр Ярославич. Щоправда, вiн не протистояв татарам, навпаки — всiляко шукав їхної ласки. Проте у 1240 р., у вiцi 20 рокiв вiн здобув перемогу над шведами у битвi на рiчцi Невi, за що й здобув титул. А у 1242 р., у вiцi лише 22 рокiв виграв Льодову битву. Помер Олександр Невський у вiцi досить молодому — 43 рокiв.

Це вельми цiкавий перiод з точки зору державностi схiдних слов'ян, якi витримали “вузький” сторiчний перiод пiд монголо-татарським iгом. У 1325 роцi на Московський стол зiйшов Iван Калита, який у “критичному” 1328 роцi стає Великим князем Московським i Володимирським. Далi Калита розпочинає процес збирання на кошти та спираючися на пiдтримку завойовникiв-ординцiв власної держави, за що був прозваний “збирачем земель руських”. З часом держава Калити перетворилася на Росiйське царство, згодом — на Росiйську iмперiю. СРСР утворився i проiснував в основному у межах Росiйської iмперiї (i навiть з тимчасовим створенням додаткового “поясу соцiалiстичної спiвдружностi”) аж до 1991 року. Таким чином, неважко порахувати, що започаткована Iваном Калитою держава простояла:

Отже, тут маємо справу з другою “темною” iнституцiєю в iсторiї людства, яка, на вiдмiну вiд iнквiзицiї, проiснувала точно 666 рокiв — факт незаперечний. На пiк її iснування (близько 1658 р.) випадає цiрювання Петра I — безперечно, видатної, але в той же час вельми суперечливої iсторичної особи. Саме вiн, до речi, став першим iмператором Росiї (титул введений з 1721 р.). Що ж до Iвана Калити, стає можливим пояснити, чому наприкiнцi життя вiн залишив княжий стол i прийняв постриг — чи не вiдчув iнтуiтивно великий князь, яку злу справу зробив, започаткувавши “державу пiтьми”?..

Пiсля “критичної” дати також з'явився новий рятiвник схiдних слов'ян: 1350-го року народився князь Дмитро Донський. У 1380 р., у вiцi 30 рокiв вiд розбив вiйсько хана Тохтамиша на Куликовому полi. Помер князь Дмитро також вiдносно молодим — у вiцi 38 рокiв.

Що ж стосується Захiдної Європи пiсля “вузького” столiтнього промiжку, то по “критичному” перiодi вона була вражена другою пандемiєю чуми — “чорною смертю” (1347-1353 р.р., похибка початку пандемiї — близько 2,5%). Протягом цих 6 рокiв померло близько 25 млн. осiб — бiльше 4 млн. осiб на рiк! До речi, “чорна смерть” вразила також руськi князiвства…

Про духовнiсть тогочасних європейцiв свiдчить цiкавий факт. Французький iсторик Жуль Мiшлє вiдносить до XIV ст. появу “чорної меси” — знаменитого обряду прихильникiв темних сил, пiд час якого здiйснюється неприховане поклонiння дияволу.

Про кризу духовностi свiдчить також “авiньонське полонення пап” (1309-1377 р.р., з перервою у 1367-1370 р.р.) — безпрецедентний випадок в iсторiї католицкої церкви.

Особливе мiсце в середньовiчнiй iсторiї займає одна з найтривалiших воєн, пережитих людством — Столiтня вiйна (1337-1435 р.р., похибка початку вiдносно критичної дати — близько 1%), на яку друга пандемiя чуми лягла додатковим тягарем. Початок вiйни був особливо нищiвним для Францiї: у битвi пiд Кресi 1346-го року загинуло близько 1,5 тис. французьких лицарiв, 1356-го року король Францiї потрапив у полон при Пуатьє. Як результат, у 1358 р. спалахнуло величезне повстання бiдноти — Жакерiя.

Iз значним запiзненням в ходi Столiтньої вiйни з’явився рятiвник Францiї — Жанна Д’Арк. Вона народилася близько 1412 р. у Домремi, але не зважаючи на стать i юний вiк, зумiла звести на трон короля, очолити французьку армiю i домогтися переламу в ходi вiйни на користь батькiвщини! 30.5.1431 р. в Руанi Жанну Д’Арк спалили на вогнищi як вiдьму (їй не виповнилося навiть 20-ти рокiв), проте пiзнiше канонiзували як святу. Феномен Жанни Д’Арк навряд чи можливо пояснити з виключно рацiональних позицiй.

Пiсля закiнчення Столiтньої вiйни вона перекинулася на землю загарбникiв-англiйцiв громалянською Вiйною червоної i бiлої троянди, пiд час якої королiвська династiя Плантагенетiв знищила сама себе. Проте це сталося вже у XV ст., тому прив’язувати цю вiйну до “критичної” дати все ж не слiд.

Ця “вузлова” дата в Росiї припадає на середину правлiння знаменитого царя Iвана IV Васильовича, прозваного Грiзним (1530-1584 р.р., царював з 1547 р.). За три роки до “рубiжної” дати (похибка — 0,5%) вiн запровадив лиховiсну опричнину, i Московську Русь охопили кривавi хвилi свавiлля. У 1569 р. Малюта Скуратов власноруч удавив митрополита Пилипа — отже, свiтська влада легко розправлялася з духовенством.

У Захiднiй Європi хазяйнувала iнквiзицiя, що перед тим пережила пiкову активнiсть (близько 1480 р.). Безсумнiвно, згубний вплив цiєї iнституцiї вiдбився на духовностi європейцiв. За 20 рокiв до “критичного” 1568 р. в Римi був заснований Верховний iнквiзицiйний трибунал — отже, було кому морально та фiзично знищувати безвинних людей.

Так, реформатори були звичайними людьми з певними недолiками, бiльш того — людьми далеко неiдеальними. Наприклад, у противному разi Кальвiн навряд чи спалив би Сервета. Проте не зважаючи на усi недолiки, реформацiя була течiєю прогресивною з будь-яких точок зору. I недарма жахлива Варфоломеївська рiзанина (розпочалася 24.8.1572 р. у Парижi i тривала до 3.10.1572 р. по всiй Францiї, похибка — 0,6%) була спрямована саме проти протестантiв-гугенотiв. “Пiтьма” захищалася вiд наступу свiтла.

Наприкiнцi ХIХ ст. людство пiзнало третю пандемiю чуми. Цього разу її розносили корабельнi щури, тож чума вразила бiльше 100 портiв у рiзних країнах свiту. У Росiї чума вразила Забайкалля, Закавказзя, прикаспiйськi райони. З 1817 по 1926 р.р. людство пiзнало 6 (!) пандемiй холери, причому третя i четверта пандемiї охопили як Європу, так i Америку.

З середини ХIХ ст. розпочинаються свiтовi економiчнi кризи. Вперше це лихо спiткало людство у 1857 р., далi у 1866, 1873, 1878, 1882 р.р. Безпосередньо перед “вузловою” датою сталася шоста свiтова економiчна криза 1890 р., що мала трансконтинеттальний характер (охопила Францiї, Германiю, США).

Близько “рубiжного” року народилися такi полiтичнi дiячi:

— Б.Мусолiнi (29.7.1883 р.);

— А.Гiтлер (20.4.1889 р.).

Саме вони очолили СРСР (правонаступник Росiйської Iмперiї), Iталiю та Нiмеччину, що воювали у II-й свiтовiй вiйнi.

Близько 1892 р. розпочинається бурхлива дiяльнiсть В.I.Ленiна. З 1888 р. вiн активiзує кружкову роботу, у 1893-1895 р.р. проводить роботу з об'єднання марксистiв Санкт-Петербургу, у 1895 р. створює “Союз боротьби за звiльнення робiтничого класу”. Надалi саме В.I.Ленiн змiнив державний устрiй Росiйської Iмперiї, аби у формi СРСР вона проiснувала вiдпущенi їй 666 рокiв, i започаткував перiод правлiння декiлькох “вождiв”.

У “вузькому” сторiчному часовому промiжку людство пережило двi свiтовi вiйни (до речi, загроза переростання однiєї з локальних воєн у третю свiтову ще не зникла). Також в абсолютно рiзних країнах виникло багато авторитарних режимiв. Пiд час всiх цих лиховiсних подiй наклало головами стiльки людей, скiльки не гинуло нiколи за всю попередню iсторiю.

Кiнець ХХ ст., тобто, саме “кризовi” та безпосередньо “пiслякризовi” роки вiдзначилися появою новiтньої хвороби — СНIДу, котру чомусь нарiкли “чумою ХХ сторiччя”. Отже — знов чума!

На теренi колишньої “держави пiтьми” сталося досить цiкаве i непересiчне явище — поява лжехриста Марiї Девi попереду з лжепророком Юоанном Свамi. Створення “бiлого братства” не слiд недооцiнювати. До того ж, глобальна фiнансова криза вразила весь свiт, починаючи з Азiї, але чи не найболючiше вона вдарила саме по Росiї — найбiльшому уламку колишнього 666-рiчного царства Калити. I сталося це в останнiй “рубiжний” рiк — 1998! Хоча ще напередоднi здавалося, що “все буде добре”…

Крiм того, оскiльки Iзраїль як єврейська держава зараз вiдродився, цiкаво зауважити, що його теж не минула криза. Про це свiдчить вчинене “своїми” вбивство Iцхака Рабiна.

Отже, пiсляхристиянська iсторiя теж дає багато прикладiв активiзацiї “темних” сил навколо “вузлових” дат, розгортання особливо небезпечних явищ i подiй, згубних для людей i людства. Як i в iсторiї дохристиянськiй, тут є приклади досить вдалого подолання кризових ситуацiй. Є приклади появи “локальних спасителiв” країн i народiв.

Впевнений, що при бiльш детальному пошуку i вiдстеженнi можна виявити набагато бiльше цiкавих фактiв з iсторiї iнших країн, що групуються навколо рейперних точок всiх трьох послiдовностей дат. Цiлком можливо також, що iснують й iншi послiдовностi з перiодом 666. Їх майбутнє виявлення цiлком можливе. Для iсторичного структуралiзму це явище має бути дуже цiкавим.

1993-95 р.р., ред. — березень 2000 р.